Усвідомлюючи поразку, яка, хочеться вірити, лише тимчасова, у спробах домогтися справедливого розслідування справи Гончаренка, ми усвідомили низку речей, якими хочемо поділитися з вами зараз.
Умовно представимо Україну як сукупність трьох кіл — суспільства, бізнесу та влади. Частка суспільства, яка є активною — наразі дуже мала. Думка інтелігенції, що включає екологів, правозахисників, архітекторів чи вчених — наразі не представляє та суттєво не впливає на суспільну думку, у широких колах населення.
Тому, коли талановитий представник активної меншості в сьогоденній ситуації відкрито виступає проти влади чи проти бізнесу — він дуже ризикує. Ризикує тим, що система, яка має у розпорядженні значно більші можливості чи ресурси, зламає його у цьому зіткенні, а іноді навіть.. фізично знищить.
І це означає трагедію. Трагедію не тільки загальнолюдську чи сімейну, але також трагедію тієї самої активної частки суспільства, яка втрачає одного з найяскравіших та найважливіших своїх представників. Рідкісну людину, про яку при житті не знало навіть 90% того суспільства, для якого він реально дуже багато зробив.
З цього випливає доволі простий і одночасно складний висновок: перш ніж працювати з владою чи великим бізнесом, необхідно навчитись працювати із людьми та заручатися підтримкою великої кількості людей. Використовуючи передові соціологічні та ігрові методи, будувати ефективні об’єднання людей, в яких знищення одного представника просто не матиме сенсу, адже за ним стоятиме ціла низка таких же, як він. Нам треба саме навчитись ефективно це робити, відкинувши розмови про те, що люди — пасивні, чи люди якісь не такі.
Недарма кажуть, що президентів у розвинених країнах обирають не люди — їх обирають громадські організації, робота яких полягає у створенні тих самих довготривалих єднальних механізмів, які можуть оперативно склеювати суспільство.
Це і є саме те, чим на нашу думку, мають займатись громадські організації в Україні у якості приорітету №1 в цей момент історії. Будемо раді почути вашу думку з цього приводу.
