В інтерв’ю «Главкому» Володимир розповів про стан невирішену проблему розколу українського православ’я, залежність УПЦ від Москви, необхідність надання церкві статусу юридичної особи та владу, яку собі обрала собі Україна.
На Архієрейському Соборі керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський Антоній виголосив вашу доповідь про стан справ в Українській Православній Церкві. Як оціните сучасний стан православ’я?
Головне в церковному житті – це молитва і проповідь. І в цьому питання в нас, дякувати Богові, все добре. Зараз піст і храми наповнені людьми, які йдуть до сповіді і причастя. Відкриваються нові храми і монастирі. Священики проповідують не тільки в храмах, а й по телебаченню, радіо, і в інтернеті. Церква живе, молиться Богові і служить людям.
Разом з цим, є невирішеною проблема розколу. Але ми молимося і сподіваємося на те, що навіть неможливе з точки зору людини, можливе Богові.
Одночасно, є певні проблеми і в церковно-державній сфері. Про це сказав на наше прохання і Архієрейський Собор РПЦ, а нещодавно ми за рішенням Священного Синоду направили лист Президенту з проханням до ювілею 1025-річчя Хрещення Київської Русі зробити Церкві подарунок і звернути увагу на нагальні питання: надання Церкві як релігійному об’єднанню статус юридичної особи; заборону приватизації колишнього церковного майна, що перебуває в державній власності; визнання релігійної освіти державою та надання Церкві права засновувати власні освітні заклади; необхідність спільних зусиль щодо захисту суспільної моралі та протидії пропаганді збочень та гріхів.
Які найбільш значущі рішення стали результатом останнього Собору?
Собор прийняв багато рішень і документів з різних питань, в тому числі і дещо екзотичних для церковних людей старшого покоління, але необхідних і нагальних. Це і екологія, і новітні технології. Мені сподобалася якість документів. Видно, що створена система підготовки загальноцерковних документів та їх попереднього обговорення, працює. Церква відновлює механізми соборності, а значить живе повноцінним життям.
Якщо говорити про ситуацію, яка сьогодні склалася в Церкві. Чи є підстави для розмов, про можливий розкол? Кажуть, що лише ви здатні стримати його поглиблення?
Господь заповідував нам, християнам, любов і єдність. В істинній Церкві розкол неможливий, бо хіба може розділитися Христос? Бог – є Любов. Де є любов, там немає ворожнечі. Де є любов, там – взаємне прощення, взаємна повага і спільна справа (саме так перекладається слово «літургія»). А де немає любові – там немає ані Бога, ані Церкви.
Але хтось же цей розкол провокує? Чи дійсно він полягає в поділі на тих, хто хоче більшої автономії для УПЦ МП, і тих, хто прагне до тіснішого контакту з Московським патріархатом?
Дійсно, є сили, що бажають розколу в Церкві. Але ці сили не з плоті і крові, ці сили – це диявол – батько всякої брехні, ненависті і розбрату, а також його слуги – духи злоби піднебесної. Оце вони нас і спокушають, а ми маємо бути вірними Богові, Який заповідував нам любов між собою і єдність Церкви. Я це вже казав, але повторюся – для нас важливий не статус УПЦ, а єдність Українського Православ’я. Статус – питання другорядне, єдність – питання головне.
«Всі свої внутрішні питання ми вирішуємо самі»
Яким ви бачите майбутнє УПЦ?
Сам Господь сказав: «Створю Церкву мою і врата ада не здолають Її». Допоки УПЦ є частиною цієї Церкви Христової, ми спокійні за її майбутнє.
Наскільки УПЦ зараз є самостійною? Наскільки залежить від РПЦ?
Згідно Патріаршого Томоса, підтвердженого і Помісним Собором РПЦ, Українська Православна Церква є самостійною і незалежною в своєму управлінні. Всі свої внутрішні питання ми вирішуємо самі: самі обираємо єпископів, створюємо єпархії, відкриваємо монастирі, канонізуємо святих, ведемо діалог з державою і суспільством. При цьому ми є частиною і древнім центром Руської Православної Церкви, яка вийшла з Володимирової купелі Київської Русі 1025 років тому. Нам нічого ділити, нам треба єднатися заради служіння Богові і ближньому.
Є думка, що саме за вашого правління Церква стала незалежною від Москви. І саме це не влаштовує РПЦ та її прихильників в Україні.
Я над цим не думав, бо займався і займаюся реальними справами, несу свій послух Церкві і українському народові.
Патріарх Філарет вважає, що за візитами Кирила в Україну, передусім, стоїть мета знищення самостійності УПЦ Московського патріархату. Яка Ваша думка з цього приводу?
Мені, навпаки, подобається, що Святіший Патріарх Кирил, який до речі в хрещенні мав ім’я Володимир, постійно підкреслює значення і роль Києва і України в історії Руської Церкви і всього Світового Православ’я, а також постійно запрошує до Києва глав і представників Помісних Православних Церков з усього світу. Думаю, якщо б Філарет не зробив помилки на початку 90-х, він також був би радий богослужбовому і молитовному спілкуванню зі Світовим Православ’ям у столиці Українського Православія – древньому і золотоверхому Києві.
За словами Предстоятеля УПЦ КП Філарета, через те, що триває боротьба між Москвою та Києвом у межах Московського Патріархату, «митрополиту Володимиру без існування Київського Патріархату не втриматися». Він говорить, що КП захищає УПЦ від Москви своїм існуванням, бо якщо Москва піде на крок позбавлення самостійності УПЦ – незгідні просто перейдуть в УПЦ КП. Ви згодні з такою думкою?
Ці розмови – це все політика. А Церква – це Бог, наша душа і її спасіння. Хто нас може позбавити волі і Богом даної свободи? Хіба що наші гріхи.
На Вашу думку, чи можливе об’єднання православних церков? І що для цього потрібно?
Церква одна і єдина. І належимо ми до Неї не тільки за фактом хрещення, але й за життям. Тому, якщо будемо жити по-християнськи і молитися Богові, будемо в єдиній Церкві…
Останній рік-два траплялось дуже багато скандалів, пов’язаних з ім’ям патріарха Кирила? Церкві дорікають тим, що духовенство призвичаїлося до розкоші. Чи відчуваєте ви, що ця проблема дійсно є? Як з нею боротись?
Боротися потрібно з собою, а не з проблемами. В тому числі і духовенству, яке, як і всі люди, має боротися зі спокусами і не бути спокусою для інших. На жаль, наші гріхи набагато помітніші ніж чесноти. Але, якщо це наклепи, Господь казав, що будемо щасливими, коли нас гонять і говорять зле, тому що ми християни. Але, якщо говорять правду, то горе нам від Бога, Який є єдиним справжнім і нелицемірним Судією.
«До обрання Президентом Віктор Федорович заїжджав частіше»
Ви говорили про те, що Церква не повинна брати участь у виборах і політиці. До такого висновку Церква прийшла після 2004 року? Коли на виборах ви публічно підтримали Віктора Януковича?
Такою позиція Церкви була завжди. Церква поза політикою і об’єднує людей незалежно від їх політичних поглядів і партійної приналежності. Нажаль, і до 2004, і під час Майдану і після, багато хто не схотів почути, що ж насправді говорила Церква, а волів висмикнути декілька фраз з контексту і зробити власні висновки.
Раніше Віктор Янукович радився з Вами з різних питань. Чи підтримуєте Ви з ним такий тісний зв’язок зараз?
Ми завжди раді бачити Президента у нас в гостях та на богослужіннях. Ми щодня щиро молимося «за владу, військо і народ». Дійсно, до обрання Президентом Віктор Федорович заїжджав частіше, але це зрозуміло: хтось має молитися, а хтось працювати.
Чи звертались до вас за підтримкою політики та політичні сили на останніх парламентських виборах? Хто саме?
За всіх, хто звертався за молитвою, ми молимося. А обирає народ. Ми ж лише закликаємо людей, щоб перед обранням і обиранням вони не забули помолитися, щоб була не тільки наша, а й Божа воля. Бо, коли наша воля співпадає з Божою, влада – це благословення. А, коли ні, – то попущення.
Цього року хтось зі священників брав участь у парламентських виборах у якості кандидата? Як це сприймала Церква? Заохочувала, підтримувала чи навпаки?
Ніхто зі священнослужителів Української Православної Церкви не брав участі у виборах у якості кандидата. За інші конфесії я сказати не можу.
Яке, взагалі, ваше ставлення до того, що деякі священики стають членами партій і навіть депутатами?
Священик – це людина, поставлена на служіння Богові, і його «партія» – це Церква. Хоча, священик як громадянин має свої політичні погляди і партійні уподобання. Але ми не благословляємо і застерігаємо священнослужителів від участі в політиці. Щодо вірян нашої Церкви, такої заборони немає. Наші віряни можуть бути і членами партії і депутатами усіх рівнів.
Але чому Церква настільки близька до політики? Чи має вона співпрацювати з владою і політиками? Як саме?
Церква не є близькою до політики. Близькими до політики можуть бути заполітизовані церковні люди і, навіть, священнослужителі. Але ми цього не підтримуємо. Кожен має займатися своєю справою: політики – політикою, влада – державним управлінням, а священики – молитися. І для добрих справ всі мають об’єднуватися, бо служіння ближньому – є справою, де свої зусилля можуть об’єднати і влада, і політики, і Церква. Можливо, це ще питання захисту суспільної моралі, виховання дітей, опіка військовими, засудженими і хворими, а також спільне святкування церковних свят, що стали державними – Різдво, Великдень, Трійця та День Хрещення Київської Русі. Нагадаю, цього року відзначаємо 1025-ту річницю.
В Святому Писанні говориться, що кожна влада є від Бога. Нинішня влада – також?
Так. Але не тільки від Бога, але й від нас, бо ми її обрали.
Янукович – богоизбранный президент, и всем завалить хавальники 🙂 гыыыыыыыыыыыыыыы
Грустно, но так и есть. Бог дает ту власть, которую народ заслуживает.