В Украине, особенно в южных её регионах, – неурожай зерновых. Согласно законодательству, в каждой области как раз на такие неурожайные годы должен быть свой региональный запас зерна. Последние десять лет его на Днепропетровщине не было. Была договоренность с зернотрейдерами – те временно оставляли на территории области зерно, власть отчитывалась перед Киевом, и зерно тут же вывозилось. В этом году ситуация изменилась. В мае на сессии облсовета было принято решение о внесении изменений в Программу формирования региональных ресурсов продовольственного зерна. Исполнителем программы стало КП «Региональный стабилизационный фонд», которому поручено сформировать региональный ресурс в объеме 119 тысяч тонн. И само решение, и методы его реализации вызвали неоднозначную реакцию. В этом материале я собрала все аргументы «за» и «против».
Виїзд нашої знімальної групи на жнива – справа майже пересічна, буденна… але не цьогоріч – нині їхали на кордон із Херсонщиною занепокоєні звістками з полів…
проїжджали сотні, тисячі гектарів ріллі, засіяні озиминою…
спочатку нам здалося, що все збіжжя все скосили, залишивши традиціно 10-15 см стерні… але…
А цьогоріч держава обіцяла компенсувати аграріям втрати озимини… але з початку року – не дали й копійки… ані обіцяні компенсації по кредитним ставкам, ані обіцяні компенсації за вимерзлі озимі… донині обіцяють дати гроші… але у грудні! раніше на 4 комбайни виділяли 8 машин, котрі день і ніч ледь встигали забирати збіжжя від комбайнів… нині – на 4 комбайни працює 2 машини… і ті – по кілька годин чекають, доки заповниться бункер комбайну…
Аби відновити систему зрошення – на кожен агрегат потрібно витратити понад 250 тисяч гривень… зайвих грошей в господарстві ж не буває… 20 років поспіль можновладці піаряться на великій любові й розумінні проблем українського села…
…а віз і нині – там… із таким ставленням з боку держави невдовзі українське село зникне з адміністративних карт… просто зникне як таке… бо тримається воно – без перебільшення – з останніх сил! закинуті села – людська напівпустеля – справляють незабутнє враження, від якого хочеться просто вити – довго й голосно… повертались додому мовчки… та й чим ми могли розрадити у цій ситуації?… 12 годин під пекучим сонцем не додавали оптимізму.
