Знову і знову я стикаюся в статтях “національно налаштованих” громадян і журналістів згадку про т.з. “Московську церкву”, яка згадується в медіа 100 відсотково в негативному контексті, на прикладах окремих священнослужителів і архієреїв, частенько висмоктаних з пальця або скопійованих із сторінок жовтої преси. Мені не хотілося б займатися тут релігійною просвітою, розповідати далеким від релігії та віри людям основи богослов’я, наводити приклади з історично достовірних джерел. Я хотів би підкреслити один єдиний факт, який стає головним елементом фальсифікації в новинах про УПЦ МП або ії діячiв.
Немає такої церкви “Московський Патріархат”. Є “Українська православна церква” яка в організаційному, фінансовому, адміністративному відношенні абсолютно незалежна від Росії.
Украинская Православная Церковь (Московский Патриархат).
Является самоуправляющейся частью Московского Патриархата, признавая себя правопреемницей древней Киевской митрополии (в пределах Украины) и Украинского экзархата Русской Православной Церкви.Современный статус УПЦ определен Архиерейским Собором РПЦ от 25-27 октября 1990 г., который в ответ на обращение украинского епископата к Патриарху Московскому и всея Руси Алексию II и всему епископату РПЦ, предоставил Украинской Православной Церкви независимость и самостоятельность в управлении.
Самостоятельность и независимость УПЦ в управлении распространяется на каноническую, богослужебную, хозяйственную, финансовую, духовно-образовательную сферы внутренней жизни ее епархий.
Соборная и каноническая связь УПЦ со Вселенским Православием осуществляется через членство Предстоятеля УПЦ в Священном Синоде РПЦ и участие украинского епископата в Архиерейских и Поместных Соборах РПЦ. Епископат Церкви принимает участие в выборах Святейшего Париарха Московского и всея Руси, а Предстоятель УПЦ – в обряде настолования Предстоятеля РПЦ.
Реальные права и канонический статус УПЦ фактически приближают ее к полноте прав и статусу Поместной Церкви (без формального определения последнего Поместным Собором РПЦ).
Що ж до “зловживань” її окремих представників, всі ми люди грішні, але не требо дивитися на ці питання однобоко. Якщо берешься висвітлювати “злочинців” однієї конфесії, варто написати про те, скількі храмів захопили уніаті та розкольники з Київського патріархату. Розкажіть, що греко-католики – це “римська церква”, агенти Ватікану, загарбники західної України. Про те, що афонські монахи – це турецькі “засланці” бо підпорядковуються Константинопольскому патріархату з центром у Стамбулі. І так дійти до полного маразму.
Мені дуже прикро, що багато т.н. “національно налаштованих”, які підчас дуже далекі від віри, вчепилися в “Московський патріархат” і не бачать нічого іншого. Якщо пишешь про це, тоді вже підходь незалежно, об’єктивно до дій представників усіх церков, а не тільки тих, в назві яких є слово “московський”…
Прикладів – навалом. Якщо не вистачає, я можу підкинуть.
Також дуже прикро, що нашу пресу цікавлять тільки погані приклади. Невжеж не знайшлося жодного позитиву із діяльності представників та духовенства УПЦ МП, про який варто було б написати?
Вони пишуть:
У 1927 році законне центральне управління Православної Російської Церкви було обірване більшовицьким насильством. На місці справжньої Церкви із представників завербованого чекістами «тимчасового синоду» митрополита Сергія (Страгородського) була утворена в 1943 році Сталіним і Берією Московська патріархія – та сама, що сьогодні у всіх на слуху.
Все, що сталося в 43-му роцi року – це ліквідація розкольницьких “обновленческих” структур. Читайте достовірні джерела, свідоцтва людей – сучасників того часу, того ж Архієпископа Луку. Московський патріархат був створений в 16-му столітті, коли Московські митрополити отримали гідність Патріархів і формальне визнання автокефалії від східних патріархів. Ось альтернативне посилання на Wikipеdia: https://clck.ru/AEKg
Що ж до смакування фактів особистого життя деяких архієреїв, що намагаються використати для дискредитації усієї Христової Церкви в особі Російської Православної церкви, то це марна справа i cпрацьовує тільки на недалеких людей, і самих же атеїстів. Ви ж не хочете помічати позитивні приклади, як я сказав – тільки бруд з під нігтів. У Церкві, особи представляють лише частини одного Тіла Христова. Народ Церкви служить не людині, не архієреєві, не Патріархові, а через нього служить Богові, і намагається робити це від чистого серця. Собор таких людей и є Церква, голова якої Христос!
Псевдо-журналістам, які знову і знову обливають брудом едину, істину Православну церкву, я хочу пригадати слова архиєпіскопа Луки (в миру – Войно-Ясенецкий Валентин Феликсович): “Лучше осудить весь мир, чем одно духовное лицо”. Краще б їм замислитись про це…
Вячеслав Горобець
