Комісія з прийому документів почала працювати об 11-ій годині, замість обіцянок «о 9-тій». Було відкрито ще один кабінет, і швидкість прийому невпевнено, але збільшилась. Ми, 40-кові, ще з позавчорашнього списку, мали надію сьогодні нарешті «здатися», тобто здати всі документи (список нараховував більше 300 людей, тож у нас були майже найкращі на це шанси). Для цього охороняли не лише список, а й людину, що його тримає.
Телебачення зранку не було, скандалів також, ми навіть на деякий час засумували, та чекати аномальних явищ довго не прийшлось. Раптово за вікном на даху почали з’являтися люди, що по аварійній драбині піднімалися вгору, у невідомий нам, звичайним смертним, простір… Перших двох хлопців, ми прийняли за якихось робітників, наприклад ремонтників даху, електрики тощо. Та коли за вікном почали з’являтись жінки, солідні дядечки в костюмах і так було весь день (вони підіймалися, потім поверталися назад), ми почали запитувати один одного, чи не видають там вже одразу посвідчень депутата, для обраних?
Не зважаючи на «цікавинки» на даху, в душному коридорі продовжувало вирувати життя кандидатів звичайних, котрим підвласна лише боротьба за чергу, а не висота аварійної драбини. Проте, зовсім звичайними цих кандидатів також не назвеш. Більша їх частина занадто серйозні. Вони дивувалися нашому виклику їх серйозності, і водночас приховували своє здивування, гадаю, це заслуга тієї ж самої надмірної серйозності. Хтось погрожував нашому кандидату «вивести з зали», хтось намагався мене спантеличити запитаннями, хтось не звертав уваги, а хтось навіть проявляв зацікавленість, тоді ми розповідали про «к12» і «Попутчик».
В основному до міської ради рвуться чоловіки. Проте Тимошенко, Герман, (на місцевому рівні – Шилова) та їм подібні, здається, роблять політику все популярнішою серед прекрасної статі, тож близько 10% з усіх кандидатів в кандидати – це жінки. Охайні, привабливі, приємні (принаймні, на перший погляд), але їм не вистачає привітності. Можливо вони просто не ввімкнули її, з огляду на те, що поруч знаходяться не виборці, або ж їх очам заважала посміхатися хмурість чоловіків. Їх там дійсно багато було насуплених, грубих, гордовитих, у чорних костюмах, солідність яких викликала дисонанс зі «служителем народу», та ще гірше, коли серед них можна було зустріти бритоголового у шкіряній куртці. Ставало якось моторошно від такого «депутата». Отже, дивлячись на деяких людей, що стояли в чергу на подання документів, ми відчули впевненість у тому, що будемо не гіршими депутатами ніж вони, ба, навіть кращими.
Коли нарешті черга дійшла особисто до нас , кожен пробув у комісії не більше 5 хвилин. Усі численні копії автобіографій та заяв «провсяк випадок» стали непотрібними, так як до того часу комісія настільки втомилася, що вже не чіплялась до дрібниць. Ми залишились чекати довідок з підтвердженням, що документи прийняті, і задля цього пробули у міськраді ще 2 години. Пили чайок, відпочивали на карематах і дивували «чорні костюми». І закінчився би вечір спокійно, якби не прийшов голова ВО «Свобода», не порвав список і не влаштував скандал з головою комісії, мовляв, його партію не реєструють, прагнуть підставити і тому подібне. Він був агресивним та радикальним, як справжній націоналіст, щоправда пом’ятого виду (схоже на нерви та безсонні ночі). Звісно, готовий був боротися за свою правду, але методом знищення єдиного «документу, за яким ми жили ці декілька днів.
Що ж, довідки отримані, чекаємо 2 дні (це строк розгляду кандидатури), щоб стати або не стати кандидатами в депутати. Чекаємо і на вашу підримку.
