Стати депутатом – складно, але не складніше, ніж стати кандидатом в депутати, якщо ти тільки не «регіонал». Сенс цієї тези далі, в описі наших кількох днів бюрократичного маразму в міськраді.
НЕДІЛЯ, 3 жовтня:
Доки наша кандидатська “абітура” в депутати райрад завершувала підготовку документів, ми, цілеспрямовані абітурієнти-кандидати до міськради, намагались взяти штурмом ту велику будівлю з фонтаном, що дуже рідко працює. Я маю на увазі фонтан, хоча не впевнена, чи часто працює міськрада…
З суботнього списку ми були на 40-х місцях. Зранку почалось формування нового списку, списку неділі, котрі начебто, повинні були працювати на різні кабінети. Ми ще зранку зрозуміли, що до сорокових, ймовірно, черга може не дійти. Та зовсім не передбачали, що станеться наступне. Уявіть собі натовп кандидатів в кандидати в депутати , що чекає на голову комісії, та голову комісії, таку собі праведну і (головне!) справедливу жінку, що виходить з свого кабінету і промовляє: «Будь ласка, «Партія регіонів», проходьте в таку-то кімнату, всі інші прийматимуться в моєму кабінеті!». І зникає.
Весь натовп, що постійно поповнюється новими претендентами на звання «кандидат у депутати», ділиться на дві групи: одні лишаються на місці, інші – до вказаної кімнати. І начебто все добре: поділились на дві частини, отже черга має рухатись швидше. Та, о диво, через півгодини натовп Партії Регіонів зникає, а в черзі « всіх інших» прийняли за цей час лише одну людину. Надалі сценарій також не розвивається, до кабінету заходять за годину 2-3 майбутні кандидати. Кожен виходить і дає свої поради: то на окремому диску потрібно мати автобіографію, то там ще має бути витяг з протоколу про конференцію, і це при умові, що в офіційному переліку документів диску взагалі не має бути. А приймати документи повинна не одна людина на все місто – а чотири одночасно.
Як проводять час к12тники? Ми дістаємо ноутбук і друкуємо біографії в електронному вигляді. Купуємо диски і записуємо нові копії провсяк випадок. Переписуємо по декілька версій заяв, автобіографій, щоб, якщо скажуть зауваження, одразу був під рукою інший варіант. В супермаркеті купуємо їжу, яку напоказ їмо на підвіконні біля кабінету комісії, наче кажучи: «кандидати в кандидати» голодують; і намагаємось придумати спосіб, як викликати сюди ЗМІ і змусити комісію працювати скоріше (ефективність роботи комісії ніяким чином не змінилась, ті ж 2-3 людини на годину, враховуючи, що ми – місто мільйонер, і документи приймаються з 2-го жовтня по 6-те). Було багато версій та ідей, але врешті-решт і без нас обійшлося: ініціативні люди, (за деякими даними – «Громадська Сила») викликали журналіста з телекамерою, щ о довго задля своєї безпеки не розкривав нам таємниці, з якого він каналу. Не будемо його видавати. З появою оператора з камерою натовп змусив голову комісії до нас вийти. Ось як це було:
Після цієї сцени десь через 20 хвилин вийшла голова комісії з повідомленням, що члени комісії збирають нараду з питання додавання працюючих кабінетів . Це під кінець дня, о 16 годині, коли саме час для нарад з підвищення ефективності реєстрації кандидатів. Чи варто казати, що ми, сорокові ще з суботнього списку, так і не потрапили до комісії, що після майже 2-годинної наради нікого не прийняла, заспокоюючи, що завтра (в понеділок) працюватимуть 4 столи.
