Шість відсотків.

Розкажи, розкажи мені, поле:
Що ж тепер нам з тобою робити?(П.Тичина)

Я завжди думав, що головний герой в вирощуванні зернових – то хлібороб. Яке ж було здивування, що це вже далеко не так. Гортав сторінки в Інтернеті “вісті з ланів”, зустрів багато слів : брокер, зернотрейдер, маклер, менеджер, податківець, судовий виконавець, кредит, банк, лізинг, моніторинг, маркетинг …

Всі ці люди і слова – герої жнив? І їм хватає грошей, зароблених на цій ниві? А де ж той хлібороб, що забезпечує усіх вищеназваних і не названих роботою.

Не буду впадати в літературні описи та алегорії. Напишу просто – де він є і скільки коштує.

Ціна пшениці 600-700 грн. в жнива за тону в заліковій вазі. З тієї тони виходить 600 кг борошна. Який дійсно клас пшениці – знає тільки елеватор. Отже, сільських грошей приблизно 1крб. в 1кг. борошна. На випічку батона “Дорожній” затрачується близько 150-200 грн., враховуючи сучасні технології. Тобто, в батоні вартістю 2.60-2.70 грн. сільських грошей всього 15-20 коп. Ото ті близько 6% в паляниці і є ціна хлібороба!

Техніка, добрива, паливно-мастильні матеріали, насіння, люди, пенсії, заробітні плати, лікарняні, всілякі перевірки, кредити, ремонт дороги і утримання власного житла, допомога місцевій школі…. Все це – з отих 6% в хлібнім батоні.

Це не тяжка доля, це страшна доля… А ми ще їм і 3.5 тис. шкіл закриємо. Раніше ж ходили дітки в школу по 10-12 км. Походять, нічого не станеться. Міністр освіти з своєї дисертації про репресії 30-40х років, ще багато чого може напроваджувати. А щоб пенсію селянам не виплачувати – вік піднімемо, менше затрат в бюджеті. Та і навіщо їм ті 6% з паляниці, можливо і 3% досить?

Держава розробила таку систему, що не переймаючись хоча б моральною відповідальністю за село, має тотальний контроль. І не дай боже фермеру підняти голову та подати голос.

Страшно дивитись в новинах репортаж про приїзд високого посадовця в село. Сценарій тиражується один з часів Катерини Другої. “Потьомкінська деревня”, своя чи позичена молодичка у віночку з паляницею, голова сільради з промовою “Боже царя бережи”, гурт чиновників, пару телеканалів з вартістю сюжетів, як бюджет сільради за пару років. Для масовки десяток бабусь, десяток дітей з прапорцями правлячої на той час партії, а перед селом – останні корови з навколишніх сіл зігнані…

А десь у полі фермер-хлібороб, без прапорця партії, з своєю долею і Україною в серці. Він зайвий у цьому сюжеті. І взагалі, він зайвий. Не зайве тільки його зерно. Поле і комбайн для фону репортажу зняли, не зупиняючись, їдучи мимо. Врожай порахували. І одне у чиновників та “помічників” селян питання: “А може все таки 3%, а не 6%, ну навіщо селянину 6%?…“

Юрій Фоменко

Достали мухи! Решил подготовить обзорную заметку на эту тему по материалам из интенет.

Мухи не выносят запаха папоротника и черной бузины. Достаточно разложить эти растения в разных местах жилых помещений, чтобы освободиться от этих назойливых насекомых. Нужно только отобрать свежие ветки бузины с листьями, а папоротник связать пучочками.

Старинное народное средство отпугивания мух — цветки пижмы. Цветки и стебли пижмы выделяют эфирное масло, вызывающее паралич двигательных органов мух. Нанюхавшись пижмы, муха сможет летать только одним крылышком, и передвигаться пешком очень медленно, волоча парализованные задние ножки. Поэтому, в комнате, где стоит букет из цветов пижмы, мух не бывает. Высушенные цветки пижмы, которые продаются в аптеке, растирают в ступке, наносят на полоски плотной бумаги казеиновый или столярный клей (а можно и крахмальный клейстер) и обильно посыпают слой клея порошком пижмы. Когда клей высохнет, полоски бумаги развешивают возле окон и дверей.

Ненавидят мухи и запах лаврового масла. Раза два в месяц следует все столы, окна, двери вытирать этим маслом, запах которого сравнительно приятен и ничуть не раздражает человека. Мухи же совершенно исчезнут из помещения и забудут обратную дорогу.

Еще хорошо предохраняет от мух клещевина. Эти красивые растения, размещенные в горшках в каждой комнате и украсят их, и прогонят мух.

Наибольшие неприятности мухи доставляют в деревне как распространители и носители различных болезней. Есть старый, испытанный способ. В помещениях, где находятся животные, насыпают хлористую известь. Продержав ее некоторое время, приоткрывают немного двери и окна, и мухи стремительно улетают. Чтобы мухи не беспокоили животных, рекомендовалось смазывать живность говяжьим, бараньим или свиным салом, но обязательно стопленным с лавровым листом.

На садовом или приусадебном участке обрабатывают компостные кучи, выгребные ямы, свалки отходов водной эмульсией карбофоса (10 г препарата на 1 л воды). В теплое время года такой эмульсией можно ежемесячно опрыскивать места скопления мух. Для этого используют также водную суспензию хлорной извести (10 г на 1 л воды) или мыльно-керосиновую смесь.

Привожу фрагмент из блога одного киевского программиста, оставившего работу, отказавшегося от благ цивилизации и переехавшего в село на полное самообеспечение. Блог довольно известен в интернете, особенно в среде даушифтеров – жизненный опыт, философские выводы этого человека, вышедшего за рамки «системы» заслуживают внимания и подражания.

Тут я хочу привести пример только часть его текста, касающегося сравления традиционной агротехники и методов экологического земледелия. Опыт полезен хотя бы в части разрушения годами сложившихся стереотипов «а всi так роблять».

Прежде чем говорить о своей агротехнике, опишу в двух словах традиционную агротехнику, которую в селе используют все люди. Огород весной убирается (сгребаются прошлогодние сухие бурьяны, и сжигаются – никаких компостных куч люди не знают, сжигается даже кукурузное бадылля, или даже еще тупее – вывозится на свалку), и ближе к маю (посадке картошки) вспахивается трактором, глубокой вспашкой. Если есть навоз – то перед вспашкой он разбрасывается по земле большими кусками, свежий, вследствие чего оказывается глубоко и гниет медленно. По паханому садится картошка, ну и все остальное (остального обычно мало, картошки много). В течение лета огород несколько раз «сапается», т.е. сапкой обрабатывается от сорняков. Сапки – не бритвы, а из тех что Курдюмов называется «топор на ручке». Картошка – высоко окучивается, для чего выбирается почва из междурядий сантиметров на 10 в глубину. Огороды у людей на песчаной почве часто страдают от засухи, у кого есть возможность – поливают из шлангов, но это помогает слабо. Картофель садят мелкий (с куриное яйцо или еще мельче), и собирают точно такой же, с САМ 3-5 максимум (цифра САМ – это во сколько раз урожай превышает посаженное). Достаточное количество картошки собирают только за счет огромных площадей огородов – 20, 30 соток за норму, а то и 40 соток не редкость. Соответственно труда на таком огороде надо – убиться можно, чтобы все «просапать». От колорадского жука обрабатывают ядами несколько раз за лето, несмотря на это жук сильно повреждает растения – успевает в промежутках между обработками. О ручном сборе жука на таких площадях люди даже не помышляют.

Моя агротехника в корне отличается. Основные идеи взяты из книг Курдюмова, многое также взято из книги Жирмунской «Огород без химии». Прежде всего, в первый год я провел большую работу по освобождению почвы от многолетних сорняков. Самый главный из них – пырей. У Курдюмова ничего толком об этом не написано вопрос пырея ловко обойден вниманием. Но я должен всех предостеречь – его идеи прекрасно работают, но – ТОЛЬКО если земля полностью свободна от многолетних корневищных сорняков, в первую очередь пырея. Если этой работой пренебречь, или сделать ее небрежно, и не довести потом до конца – все пойдет насмарку, пырей быстро восстановится, и сделает метод полностью непригодным. Впрочем, на небольшой площади, такой как 6 соток, избавиться от пырея – вполне реально. Это делается с помощью копательных вил (лопата не годится, так как режет корневища). Основная работа была сделана в первый год, во второй весной понадобилось лишь подчистить остаточки. По периметру огорода наступательные действия продолжаются по сей день – я каждый год немножко расширяю огород в стороны за счет целины. Там где граница устоялась – для сдерживания пырея годится вал из мульчи; я использую хвойную подстилку из леса – шириной с метр и толщиной с полметра (тоньше – пырей прорастет). Это очень трудоемко, поэтому по большей части я использую другой метод, не хуже – по периметру огорода я сажу полосу топинамбура шириной около метра. Он сдерживает пырей – под ним никакие сорняки не развиваются толком. Надо лишь весной при копке и посадке топинамбура подвыбрать пырей у края полосы.

При выбранном пырее – полностью отпадает нужда в ежегодной вспашке. Курдюмов в своих книгах недоумевает, зачем это надо людям, пахать землю. Я ему могу легко ответить на этот вопрос – для того чтобы угнетать многолетние сорняки. Без этой вспашки пырей в один-два года полностью забьет почву и сделает из нее целину. Плоскорезная обработка ему как мертвому припарка – там где однолетним сорнякам надо заново развиваться из семян, на что уходят недели, пырей отрастает в считанные дни.

О сидератах. Осенью я после уборки урожая на всей почти площади огорода сею озимую рожь, она прорастает, и весной я ее до самой посадки не трогаю, к началу мая она разрастается густо и почти по колено высотой. Поэтому там где у соседей свежевспаханная земля – у меня зеленеет густой ковер. Рожь выполняет функцию отличного сидерата. В качестве сидерата я пробовал также горчицу, другие крестоцветные, но они мне не понравились – с осени их не посеешь, они не переживают зиму; а посеянные весной, всходят долго, и к моменту посадки картошки еще совсем мелкие (оптимально они должны дорасти до начала цветения). В этом году я еще попробую подсеять весной ко ржи горох, он должен взойти и вырасти быстро (позднее добавление – не получился эксперимент, горох не взошел из-за засухи. Попробую его подсевать под зиму, по первому снегу). Пишут, что рожь иссушает почву, но весной я думаю это несущественно – влаги хватает; а по густой корневой системе, структурирующей почву, ржи нет равных.

…

Надо ограничить свои потребности, и жить по средствам. И еще включать голову (что очень важно), чтобы не делать лишней и дурной работы. А селяне этого не делают. Они трудятся неэффективно, глупо, делают массу ненужного, не делают нужное, чаще всего технология у них вырождена до ритуала (т.е. делаются действия без осознания смысла этих действий, а «потому что так надо»). И они делают работы ВО МНОГО РАЗ больше, чем ИМ НАДО. У меня 4 соток картошки хватает на нас двоих с избытком (при нужных нам 50 ведрах выросло в прошлом году 80). Они садят 20, 30, и 40 соток картошки, для того чтобы выкормить свиней и продать, а на вырученные деньги купить телевизор (это не выдуманный пример, а случай лично мне известный; в другом случае мужик работал, как проклятый, годами, чтобы накопить на подержанные жигули. В третьих случаях мужики-алкоголики готовы целый день тяжело трудиться на кого-то другого ради «могорыча» (бутылки водки или самогона) в конце дня.). Естественно, они убиваются насмерть на своих 30 сотках, а я свои 4 обрабатываю играючи и качественней. Они работают сапкой с короткой ручкой, в согнутом пополам состоянии; я работаю культиватором с прямой спиной. Хотите сказать, у них нет культиватора? Когда его у меня не было, у меня была сапка с длинной ручкой, и я тоже работал с прямой спиной. А кто им мешает купить культиватор? он стоит недорого. Они не знают? Возможно. Я делал эксперимент – показывал штукам пяти знакомым бабкам свой культиватор и расхваливал как им удобно работать. Они скептически качали головой и возвращались к своим сапкам. Я пытался дать им попробовать – ни одна даже в руки не захотела брать. «Да ну его» – и весь разговор. А сапками они работают как машины, как кроты какие-то – я так не могу, у меня производительность не та. Единственная тетка, которая вдохновилась культиватором, купила его себе и теперь нахваливает – бывшая киевлянка.

Читать полностью >>

В этом году решил попробовать вырастить картошку совершенно нетрадиционным способом, описанным в этой статье.

Вот как выглядят мои грядки – с позиции традиционной агротехники: ужасно, некрасиво, отвратительно, странно.

Традиционные (соседские) картофельные грядки – «красиво» прополоты и окучены.

Однако, сосед корячится в огороде регулярно, особенно после дождя. А я подхожу к картошка раз в 2 недели, чтобы немного окучить, что заключается в добавлении скошенной травы вокруг подросших стеблей… Ни прополки, ни поливки, ни трудоемкого окучивания, ни полива, ни опрыскивания от жука – его просто нет!

Картошка, ради эксперимента, была посажена в землю (прикрытую на зиму перегноем) на разную глубину: интересно посмотреть, какая будет разница в урожае при заглублении клубня примерно на уровень  штыка и второй вариант – 5-10 см, чуть присыпанным землей.

После этого вокруг почва мульчировалась и стебли окучивались травой по мере роста. Еще раз 2 2 недели обрабатываю сено и листья ЭМ-препаратами, типа СИЯНИЕ. Посмотрим на результат…

Статьи на тему:
- Картошка под «шубой»
- Выращивание картофеля без колорадского жука
- Колорадские жуки против людей
- Пахать или не пахать?
- Об органическом земледелии

“ Чорнозем – це цар ґрунтів, він дорожчий
за вугілля, дорожчий за золото. “

В .В. Докучаєв

Земля – то є територія нашої держави. Як об’єкт господарської діяльності людини вона існує без усякого сприяння з його сторони – як загальний предмет людської праці, як основний засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві.

Родючий шар грунту — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті по­стійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Важливою властивістю грунтів є їх родючість. За­вдяки їй грунти є основним засобом виробництва сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення.  Охорона грунтів, раціональне використання, збе­реження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.

Безвідповідальне ставлення сільгоспвиробника і безконтрольність держави за останні роки привели  до колосальної втрати чорноземів. Одним із чинників втрати чорнозему є водна ерозія, її розвитку сприяє iнтенсивне розорювання схилiв горбів, недотримання елементарних агротехнічних правил на обробітку грунту. Вона зумовлює  зміну не тільки фізичних властивостей, але й знищує гумусовий горизонт. Внаслідок цього помітно зменшуються запаси гумусу, азоту, фосфору, калію й інших поживних елементів. Грунт втрачає свою родючість. Площа еродованих земель безперервно зростає i становить зараз до третини вiд земельних угiдь в нашій області. Найiнтенсивнiше вiдбуваються ерозiйнi процеси  на землях розташованих на пагорбах з великою крутизною схилiв. Вони посилюються там, де вирощують просапнi культури (овочi, цукровi буряки, соняшник, кукурудзу) i провадять оранку вздовж схилiв.

З метою широкомасштабного впровадження природоохоронних заходів у найближчій перспективі необхідно вивести із сільськогосподарського обороту  до 10% земель, що дасть змогу істотно знизити ступінь розораності угідь. Перехід одних земельних угідь в інші називають трансформацією земельного фонду. Завдання підприємств — забезпечити переведення менш продуктивних угідь у більш продуктивні, наприклад, заліснення ярів і балок, залуження деградованих земель, переведення природних пасовищ у сіножаті тощо. Щоб започаткувати роботу по збереженню чорноземів Дніпропетровщини необхідно регіональна програма на законодавчій базі нашої держави. Науковий і виробничий світ області повинен напрацювати матеріали для вищеназваної програми. Накреслити перспективні шляхи перепрофілювання земель, виведення найкритичніших ділянок в державний земельний фонд під рекультивацію.

Вагомим чинником в збереженні родючого шару грунту є тотальний контроль держави за технологією обробітку ґрунту.  Затвердження на рівні обласного сільгоспуправління  агротехнічних заходів, спрямованих на ослаблення поверхневого стоку і переводу його у внутрігрунтовий. Розробка технологічних карт обробітку грунту на схилах дасть можливість збереження чорноземів.  Тільки  виконання обробітку грунтів по горизонталі, «контурне» землеробство зменшують змив грунту на 50% і поверхневий стік на 12-99%. Крім агротехнічних заходів збереження ґрунтів необхідно широко використовувати економічні та юридичні важелі, які є особливо ефективними в умовах ринкових відносин.

Регіональна програма, в розробці котрої прийняли участь галузеві вчені, аграрії, юристи, органи влади необхідна області,  стала б “дорожньою картою” в збереженні чорноземів.  Контролю за їх використанням та програм по збереженню родючих шарів грунту. Ціна питання настільки велика, що не звертати увагу на це є злочин державного масштабу.  Щоб зрозуміти глобальність цього питання приведу розрахунок: на фото поле 94 га. Втрата чорнозему за останні 10 років оцінюється більше як 45-47 тис. м. куб. , або ж  750-800 залізничних вагонів).

А таких полів багато, і з кожним роком наш чорнозем міняє колір в бік коричневого і замінюється на ланах глинищами та супісками.  Сповзає родючий грунт в яри, на дно водойм. Вже і порогів в Дніпрі нема, замулені.  І можливо в дуже близькому майбутньому прийдеться поєднувати програми збереження малих річок та збереження чорноземів. Транспортуючи після очистки водойм мільйони кубічних метрів мулу на поля за рахунок платника податків.  І бездіяльні державні мужі в цьому питанні надалі братимуть участь своїми підлеглими підприємствами – в очищенні водойм і відтворенню Українських чорноземів. Можливо навіть за таку святу справу їм вручать нагороди.

В нашому регіоні тисячі проблем, на цю тисячу проблем знайдеться сотня людей, які можуть професійно проаналізувати, з цієї сотні — з десяток знають шляхи їх вирішення.
Приведу на останок слова Ганни Гопко “Ми зараз живемо в країні «колективної безвідповідальності», в країні де є «гілки» влади, але в «гілок» відсутнє «коріння» і «стовбур». На мій погляд «коріння» — це наші звичаї, а «стовбур» — родюча земля. А на ваш?”

Юрiй Хоменко, Вячеслав Горобець

—

Так – тема не просто акутальна, вона – фундаментальна, одна з базових для українців і України взагалі. Хоча питання, підняті в статті, очевидні й зрозумілі для всіх, хто хоча б якесь відношення має до землі. І певне, як і автори статті, і як цитований в епіграфі В. Докучаєв, так і кожен громадянин зі здатністю до тверезого мислення усвідомлює гостроту і фатальність загрози від втрати родючого шару грунтів. Змивання гумусу і фізичне знищення грунтів (карьєрами) – це екологічний, економічний і культурологічний колапс з довготривалими невтішними наслідками. Дійсно, в останні роки, за нашими спостереженнями, процеси знищення грунтів у степовій Україні підсилилися в рази. І, між іншим, були вже загальнодержавні програми по збереженню й захисту грунтів, які передбачали досить масштабні заходи щодо виведення змемель з-під ріллі, залуження, заліснення тощо. Та так і залишилися вони папірцями, якими вимахують періодично чиновники, підводячи періодично підсумки системній бездіяльності в цій сфері. А от ідею нової регіональної програми все ж таки підтримую – все ж таки треба рухатись, треба діяти. Гірше від цієї ініціативи в будь-якому разі не стане. Тільки готвувати її слід виважено, з залученянм дійсно провідних фахівців (не тільки за регаліями, але й за життєвим і проффесійним досвідом і з адекватним ставленням до проблеми земельного устрою України).
Вадим Манюк dikun@ua.fm

Тема грунтів не просто важлива – тема, що має філософське, ментальне підгрунтя, вибачте незграбний каламбур і «г», бо як втикнути тут тверде – не знаю. На що орієнтований сучасний сільгоспвиробник – і в Україні. і у світі? На попит. В умовах ринку це природньо. І якщо сьогодні прогнозовано найвищу ціну на соняхи – сіятиме, а завтра – на кукурудзу – по соняху сіятиме, і начхає на сівозміни і на агрокультуру! Бо на обрії шурхотить зелений папірець, а земля – не своя, орендована, і бажаючих здати в оренду – черга, і довкола порожні.чих сел – не меншає…

І ніякий світовий досвід тут не допоможе – весь світ схиблений на зелених папірцях, і найбільший не той, хто пітніє, а хто тима папірцями шурхотить. Отже, лікувати треба не агрокультуру, а центральну нервову систему, хвору на зелені папірці? Бо сутність дуже проста: земля годує людство вже десятки тисяч років, а сучасні різнокольорові папірці у цілковитій більшості країн світу не підтримані навіть золотим еквівалентом!

Можемо не встигнути – часу обмаль, і ми змалілі. Звіроящери, що захопили владу і в Україні, і в цілім світі, не мають людської, богоданої шкали цінностей. Вони живуть інстинктами: споживання, самозбереження, розмноження. Вся решта їм невідома й не потрібна. На великий жаль, більшість сучасників не розуміють, що владу захопили саме звіроящери і обманюються їхнім вмінням говорити та людською подобою. Треба вірити в Бога – вірити Богові! – щоби розрізняти Богонатхненне Творіння і твар бездушну… Треба розуміти, що люди і звіроящери на одній Планеті, а паче й паче – в одній Україні, – разом жити не можуть! І пановатимуть звіроящери доти, доки люди ставитимуть шурхотіння ЧУЖИХ різнокольорових папірців над СВОЇМИ найдорогоціннішими цінностями: Земля, Родина, Народ, Держава… Держава, кажу, а не привладні звіроящери, що нині загарбали її…

Леонід Романюк, редактор Альманаху «СВОЄ» .
P.s. Вячеславе, Юрію – шпальти альманаху до ваших послуг!