“Містоутворювальні” підприємства стали тягарем на “шиї” місцевого самоврядування. Коли ж вони перетворились на прокляття і як це сталося?
Навіяно – “Предприятие Петра Порошенко лишило поселок тепла и хочет лишить света“
У радянські часи, використовуючи людський ресурс, великі підприємства, працюючи у єдиній, хоч і не досконалій системі, виробляти продукцію для держави, забезпечувати зайнятість населення, отримувати прибуток, який частково спрямовувався на потреби громади – на розбудову та покращення соціальної інфраструктури.
Але ж згодом у підприємств з’явились власники, які, згідно ринкової теорії, мали розпорядитися державною власністю більш ефективно, ніж це робили державні директори. Хтось “оптимізував” робочі місця, скоротивши їх за рахунок новітніх технологій. А хтось продовжив використання існуючого обладнання до вичерпання його ресурсу, щоб потім порізати на метал.
Але і ті, й інші перестали утримувати соціальні об’єкти та нести “соціальну відповідальність” – будувати та утримувати школи, дороги, магістралі, довкілля ті іншу суспільну власність, яку, між іншим самі ж використовували зазвичай безкоштовно. Тепер “соціальна відповідальність” стала невигідною, бо в основу було покладено не суспільне благо, а прибуток приватного власника.
Допоки більшість людей мали на таких підприємствах роботу – це було відносно сприйнятливим, хоча місцевий бюджет вже тривалий час зазнавав збитків від не донарахування податків та видатків на утримання суспільної інфраструктури, яка в тому числі використовувалась таким підприємством. Але, скоротивши робочі місця, скасувавши всі соціальні програми, та спрямувавши діяльність на отримання максимального прибутку, виявилось що бюджет збитковий, населення без роботи, інфраструктура зруйнована. До того ж, керівники місцевого самоврядування збентежені та не мають ідей ані як позбутися такого підприємства, ані як на нього впливати.
Монстр-годівник перетворився на монстра-паразита!
То що ж робити?
Якщо звернутися до статистики, найпарадоксальніше, що розмір чистих надходжень від областей до держбюджету практично не залежить від величини регіонального валового продукту. У більшості випадків ці доходи співвідносяться тільки з одним показником – чисельністю населення регіону. Іншими словами, основні джерела надходжень – це податок на доходи фізичних осіб та податки на споживання, той же ПДВ. Доходи промислових та інших підприємств часто «йдуть» за місцем реєстрації головного офісу – в столицю або в офшори.
Тобто прибутковими є не ті місцевості, де сконцентрована найбільша кількість великих “містоутворювальних” підприємств. А ті, де більше робочих місць. Саме малий бізнес та підприємці сьогодні надають найбільшу кількість робочих місць та податків, а не великі підприємства, які достались у спадщину від радянських часів!
Керівникам місцевого самоврядування треба позбутися ілюзії, що якийсь “багатий добродію”, як і раніше про всіх подбає та всіх нагодує. Не буде цього. Добробут та злагода не прийшли в наші міста та села після запровадження “мудрого ринку” та “ефективних приватних менеджерів”. Не прийде благодєнствіє і коли вас позбавлять землі (за ринковою ціною або не дуже). Тільки прибуткові комунальні підприємства здатні приносити дохід громаді. Тільки пошук та створення бізнес-можливостей, максимальне сприяння малому бізнесу та підвищення самозайнятості здатні наповнити порожні бюджети! Саме на цьому треба зосередитись головам та депутатам сучасних сільрад та об’єднаних громад.
А тим, кому достались у спадщину подібні підприємства, треба мати політичну волю, сміливість та юридичні знання, щоб вирішувати питання. Не створюєш робочі місця, не сплачуєш в бюджет, забруднюєш довкілля – яка від тебе користь? У місцевої влади багато можливостей щоб спонукати підприємство платить або створити йому проблеми.
Керування населеним пунктом майже нічим не відрізняється від керування великою корпорацією. Є президент (голова), є рада директорів (депутати) , є акціонери (населення). Ти маєш повноваження, маєш ресурси. І головне – мусиш бути ПРИБУТКОВИМ! Але чомусь вважається, що місцева влада своїм ресурсом повинна утримувати чиїсь бізнеси на своїй території за свій рахунок! За рахунок своїх акціонерів!
Підхід до місцевих бізнесів має бути простий: зелене світло всім, хто приносить користь. Всі іншим – до побачення!
Хотіли жити за ринковими принципами? Тоді вони мають бути рівними для всіх: або ти платиш, або йдеш геть.
