Чому грантові програми в Україні не приносять користі?

0
301

Написати цю нотатку мене спонукала інформація про черговий грант від Міжнародного фонду «Відродження» та Програми розвитку ООН в Україні з гучною назвою «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні».

Я маю неабиякий досвід написання та подання грантових заявок, в тому числі разом з досвідченими «грантоїдами». І мій досвід свідчить про те, що перевага надається не тим, хто краще виконує завдання та досягає цілей, а тих, хто краще звітує за канцелярські товари та надає «переконливі» плани. Донори, навіть, навчають писати такі плани та використовувати правильні фрази. І той, хто досяг досконалості в бюрократичних навичках, зазвичай, і “збирає банк”. Але ж це не про результат.

Моє дослідження (заради цікавості), чим закінчуються деякі проекти, які отримали фінансування (в тому числі від Відродження та грантових програм Євросоюзу), виявило що – нічим. Обговорення, навчання, «адвокації», залучення, методики та інформаційні матеріали, тобто — балачки та імітація бурхливої діяльності. Ніякого довготривалого вірусного ефекту (на самофінансуванні, без донорських коштів), який є одною з головних вимог більшості проектів та потребує окремого обґрунтування), і тим паче — “системних перетворень суспільства” не відбувається.

Чому? Тому що той, хто гарно звітує та прагне “навчати” інших, зазвичай не здатен робити практичні справи. А той хто вміє робити – не має бажання та часу на бюрократію. Вибачте, але це я міряю по собі…

І друга проблема – амбітні цілі, які ставлять донори, зазвичай не відповідають розміру фінансування. Тому виконання їх призводить до профанації, оформленої у гарний звіт.

Від розмірів бюджету іноді складаЄться враження, що ми тут готові працювати за їжу.

Наприклад, мета вищезазначеного конкурсу – «підтримка діяльності організацій громадянського суспільства з моніторингу та документування масових порушень прав людини та інших міжнародних злочинів (визначених у ст. 7 та 8 Римського Статуту Міжнародного кримінального суду) задля:

· Забезпечення неупередженого інформування національних та міжнародних інституцій щодо фактів масових порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права, вчинених в умовах збройного конфлікту, зокрема на непідконтрольних уряду України територіях;
· Сприяння розслідуванню масових порушень прав людини та міжнародного гуманітарного права на національному та міжнародному рівнях;
· Захисту та відновлення порушених прав, забезпечення невідворотності покарання за воєнні злочини, злочини проти людяності.

Щоб виконувати такі завдання, активісти повинні мати особливу мотивацію – небайдужість до питання, сміливість. Люди, які дістають полонених з окупованих територій, розслідують та оприлюднюють злочини, доставляють матеріальну допомогу — мотивовані далеко не тільки грошима – вони особисто переймаються питанням та мають неабиякий практичний досвід і розуміння цієї активності. Що може зробити звичайна громадська організація з офісом в глибокому українському тилу, крім гарно оформленої, але далекої від реальності пропозиції?

До речі, максимальний розмір гранту по цьому проекту – $23000, тривалість – 1 рік. Але тут і недосвідченим оком видно, що виконання таких масштабних завдань потребує набагато більше часу і, відповідно, коштів.

Другий приклад. Це один з тих проектів, які я досліджував і які у фіналі нічого не досягли. Фонд «Відродження» надавав гранти на підвищення безпеки в громадах: Ціль — Підтримати формування сталих зв’язків на рівні територіальних громад, що сприяють впровадженню підзвітності поліції, залученості громади до виявлення та вирішення проблем безпеки у громаді, встановленню та підтриманню правопорядку, забезпечують попередження злочинності, розвивають безпечне середовище в громаді на основі діалогу різних зацікавлених учасників на рівні громади.

У вас є ідеї і пропозиції? В мене є, бо я ще 2 роки тому розробив концепцію служби локальної безпеки та допомоги. Чекаю нагоди, щоб розпочати впроваджувати її в своєму селі. А тут і міжнародні донори усвідомили наявність проблеми, про яку всі говорять, но ніхто нічого не робить.

Перевага надаватиметься проектним пропозиціям, котрі відповідають одному чи декільком з наведених нижче критеріїв:
— пропонують інноваційні підходи до налагодження співпраці між територіальною громадою та поліцією;
— мають чітке бачення можливих шляхів такої співпраці, конкретні механізми взаємодії та продуманий план реалізації;
— враховують місцевий контекст та особливості обраної територіальної громади;
мають підтверджені домовленості по спільній роботі з органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, Міністерством внутрішніх справ;

$15000 за детальний план (і реалізацію з довготривалим ефектом) громадської безпеки в населеному пункті! Халява!

Маючи розуміння цієї проблеми, на цей грант я навіть не подавався у зв’язку зі смішним бюджетом. В своєму минулорічному пості у FB я припустив, що мета цих грантів — не в тому щоб вирішити проблему в певному селі, бо ти 370 тис. грн ні на що не вистачить.

Я думаю, що ціль — зібрати ідеї, як вирішувати проблеми локальної безпеки в малих населених пунктах в країнах, де йде руйнація правоохоронних органів. І це дуже смішні гроші для такої роботи, навіть «колективного розуму грантоїдів»

Так, в мене є підозра, що ці кошти платяться не за вирішення проблем. Донори фактично купують ідеї та бізнес-плани (так, воно цього варто), які потім втілюються десь в інших місцях…

Критикуючи — пропонуй

Якщо донори дійсно хочуть вирішувати проблеми, а не займатися окозамилюванням, їм треба почати з головної активності – пошуку активістів у відповідних областях. Простими словами – надайте грант тим, хто знайде компетенцію у відповідній сфері, з реальним практичним досвідом та небайдужим ставленням до проблеми, згуртуйте їх навколо її вирішення та забезпечте грошима. А звіти нехай пишуть ті, хто адмініструє проект. Ми, активісти, робимо те, що робимо — за власні кошти, які заробляємо в інших місцях. Грошей, звичайно, завжди не вистачає. Уявіть, як сильно підвищились би наші можливості, як би ми мали стабільне додаткове цільове финансовання того, що ми і так робимо через нашу небайдужість!

Звичайно, такий підхід вимагає перегляду звичних бізнес-процесів в фондах-грантодавцях. Це незручно, це незвично, це потребує часу. Але тільки в такий спосіб проблеми почнуть вирішуватися, якщо це дійсно потрібно…

Лікар, вилікуй же себе сам

Яскраву демонстрація неспроможності вирішувати проблеми я отримав на семінарі… «По отриманню грантів ЄС».

«Не подавайте заявку в останню годину. Бо зараз все подається в електронному вигляді через систему Prospect і вона іноді лежить…“
Так, вона лежить і ДОВОЛІ ЧАСТО! Шановні євродонори, ви надаєте гранти на мільйони євро! Видайте невеликий грант на розробку нормального сайту та надійного функціоналу Prospect! Бо це вже смішно, насправді.

І вже точно (!) останнє зауваження. Я особисто вважаю пошук грантів принизливою справою. Останнім часом особисто мені гидко цим займатися, тому я використовую кошти від власного бізнесу. І не тому, що гранти — це мізерні та зазвичай неадекватні гроші відносно поставлених цілей. І не тому, що вони не вирішують майже ніяких системних проблем (я не кажу про “проекти” типу перекрити дах в школі або купити опалювальний котел в дитсадочок – це боротьба з наслідками, а не причинами). А тому, що розміри середніх грантів — це кошти, які здатне виділити майже КОЖНЕ село, а тим паче — об’єднана громада. Але ніхто над цим не замислюється і не враховує це джерело! Ми вже звикли, що в кожному місті або селі сидить бездарний пост-радянський номенклатурний «менеджмент», не здатний заробляти, який користуватися бюджетом як власним гаманцем. А чи можливо з власного гаманця дати гроші на якісь суспільні проекти та громадські ініціативи? Це нонсенс!

Подивіться на вимоги, які висувають донори до пропозицій — це фактично детально пророблений бізнес-план! Наші керманичі не в змозі такий документ навіть зрозуміти… Якщо проаналізувати бюджетні витрати, ми побачимо, що зараз будь-який орган місцевого самоврядування виділяє більше коштів на проекти гіршої якості. Якби не якість керівників, не їх жадібність та недолугість, ми б могли подаватися на місцеву владу, а місцева влада — розглядати та опрацьовувати такі проекти. І нам більше ніколи на знадобились би гранти.

Нажаль, ми ніяк не можемо позбутися хибної думки, що для того, щоб відроджувати країну, нам потрібен Європейський або будь який інший союз…

Добавить комментарий