Знову про спалення листя — припиніть цей маразм

0
230

Пам’ятається, Остап Бендер, перебуваючи у стані депресії від краху життєвих ілюзій, додатково страждав ще й від того науково-медичного факту, що на кожну людину, навіть партійну, тисне атмосферний стовп повітря вагою в двісті чотирнадцять кіло — цілодобово, в особливості по ночах. Якби він якимось дивним чином дотягнув до наших днів, на нього б, певно, ще більше враження справив би факт науково-екологічний: на кожного мешканця України припадає десь так по 120 кг забруднюючих речовин, які щороку потрапляють в наше далеко не блакитне небо, виражаючись суконною офіційною мовою, „від стаціонарних та пересувних джерел забруднення”. Розподіл отруювачів в нас приблизно такий – 4 мільйони тонн (!) бруду дають наші заводи та фабрики (які задля економії женуть валовий продукт без особливих витрат на оновлення основних фондів), а також теплові електростанції, установки з перекачки газу та нафти, місцеві котельні тощо. Ще 2 мільйони тонн підкидає зростаючий, наче свині на гормонах, національний автопарк – ділкам автобізнесу явно прийшовся до душі слоган Остапа Ібрагімовича про автомобіль, який не розкіш. Він, звісно, вже давно не просто засіб пересування – це засіб, а подекуди й мета людського існування.

Отже, нині атмосферний стовп значно поважчав – варто відмітити, в різному ступені для мешканця Чорноморська чи Жмеринки, сусідів Дніпрогесу чи вулиці Прорізної. Та найгірше – він став отруйним, і спати, усвідомлюючи цей факт, О. Бендеру було б ще важче. А ось більшості сучасних українців цей стовп не заважає. Їм, здається, взагалі начхати на всілякі екологічні негаразди. Наприклад, нещодавно Чиказька рада з глобальних проблем провела опитування серед мешканців 18 країн щодо проблеми глобального потепління. І яку ж частину цієї „фокус-групи” ця біда хвилює найменше? На жаль, саме ту, де у всіх хати скраю – тобто українців. Певно, в силу невивчених ментальних особливостей українці не переймаються екологічними проблемами, живучі в одній з екологічно найнеблагополучних країн світу. Зокрема, не тільки не протестують проти зростаючого навантаження на рідне блакитне небо, але й як можуть, самі намагаються дати йому димку.

Йдеться про регулярне i масове спалювання рослинностi i смiття, яке давно прийняло в нас ознак дурної традицiї, як у мiстах, так i на селi. Можна назвати це явище й по іншому – повільне самогубство шляхом отруєння газом. Це починається кожної весни. Як тільки зійде сніг, господарі власних будинків та працівники ЖЕКів починають чистити двори від перемерзлого листя. Потім разом з горами гілок від весняного обрізання дерев і кущів все це згрібається в купи — і підпалюється. Всю весну багаття з рослинних відходів палають як на приватних обійстях, так і на узбіччях міських вулиць. Напередодні Великодня починають чиститися не тільки окремі приватні двори, але і цілі порядні села. І тоді „жертовному вогню” віддаються гори старого та нового рослинного сміття. Паралельно „санітарним аутодафе” починається всеукраїнська гра в зондерн-команду СС. З відкриттям сезону весняно-польових робіт i селяни, і городяни-дачники масово заходяться, де тільки можна, випалювати суху траву – певно, згідно тактики „випаленої землі”. При цьому палії (коли йдеться не про дітлахів-хуліганів) твердо переконані, що таким чином вони очищують землю від шкідливих бур’янів та збагачують землю поживним попелом. Відтак, до самої осені горітимуть стерня на полях, зібрані по городах бур’яни, кукурудзяні стебла. А вже восени небо затягнеться димом від тисяч кострів, на яких палитиме пале листя після прибирання садів та парків.

Весь цей маразм відбуватиметься попри регулярні пояснення та прохання не палити жодного сміття з боку громадських природозахисників, чиновників державних органів з захисту довкілля, санітарних лікарів, пожежників. Та чхаючи на їхні волання, незважаючи на відповідну статтю у Кодексі України про адміністративні правопорушення (яка обіцяє штраф „від п’ятдесяти до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян… за випалювання сухої природної рослинності або її залишків без дозволу органів державного контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища або з порушенням умов такого дозволу”), з завзяттям та впертістю наші співвітчизники борються із рослинними відходами так, начебто десь саме серед цих вирваних будяків, викошеної трави та палого листя й ховається корінь усіх наших бід та негараздів.

Насправді ж значна кількість українців перебуває у полоні давніх міфів, стереотипів та відвертого невігластва відносно поводження з органічними відходами. Наприклад, міфу про необхідність паління сухої трави задля оновлення рослинності. Насправді ніякого оновлення не відбувається, просто на чорних плямах гарі паростки молодої рослинностi краще видно. Але при цьому збіднюється склад трав – знищується насiння однолiтнiх рослин, залишаються тiльки деякi багаторiчні. В огні також гинуть комахи та тварини, в тому числi метелики, джмелі та iншi запилювачi рослин, а також жаби, ящірки, їжаки, птахи, їхнi личинки, яйця, гнiзда. Не кажучи вже про тисячі пожеж по всій країні – наслідків дорослої гри з вогнем. Щодо аргументу, мовляв – сажею та попелом годуються грунти, то це теж хиба. Корисні речовини, що містяться в органіці, у вогні розпадаються на такі, що потім не засвоюються рослинами.

Помилкою є повне очищення територій навколо дерев від палого листя. Нашi громадяни вважають його сміттям, від якого потрібно неодмінно позбутися. Але для дерев це природна підстилка, яка взимку захищає коріння від промерзання, навесні і влітку регулює водний режим, всмоктуючи і поступово віддаючи корінню вологу. У листяній ковдрі живуть численні комахи і членистоногі, які сприяють утворенню поживних речовин для рослин, і самі є їжею для птахів. Вiдтак, пале листя є важливою частиною кругообігу життя, яке задурно згоряє у „санітарних багаттях”.

Щоправда, на початку статті довелось констатувати, що абстрактні екологічні проблеми наших громадян хвилюють дуже слабо. Навіть глобальне потепління – не кажучи вже про якійсь там кругообіг речовин для рослин та комах. Тому акцентуємось на питаннях шкірних. Спалювання рослинності несе неабияку шкоду здоров’ю людей – куди більшу, ніж розкручувана нині проблема „пасивного паління”. Бо, якщо розібратись, шкідливих речовин у димах „очищаючих вогнів” значно більше, аніж у сигаретах. Відомо, що дерева тривалий час поглинають токсичний пил на вулицях наших міст i сіл. Менш відомо, що потім при спаленні опалого листя та обрізаних гілок всі поглинені токсичні речовини повертаються назад – причому моментально. Таким чином зводиться нанівець вся робота “зелених легенiв”. Ще небезпечнiшим є спалювання рослинності з городів. Всi накопиченi за сезон отрутохiмiкати повертаються в повiтря разом iз димом. Вченим вiдомо, що навіть дим від звичайного лісового багаття з екологічно чистого хмизу містить в собі десятки хімічних речовин. Що ж тодi казати про придорожнi дерева або садовi рослини ?

Але це ще півбіди. Практично завжди у купи приреченої до спалювання рослинності потрапляє побутове сміття — поліетиленові кульки, пластикові пляшки з-під напоїв, обгортки від цукерок і морозива… Все це — полімери, згоряння яких призводить до утворення численних забруднювачів, різних небезпечних канцерогенів, у тому числі й сумновідомих діоксинів. Завдяки великій політиці нині й обивателі знають, що ці діоксини — стiйки токсичнi речовини — стають причиною страшних хвороб, безплiддя, вроджених патологiй у дiтей. Якщо у смiттi присутнi полiмери, то його спалювання обов’язково призводить до утворення діоксинів та інших небезпечних сполук. Сьогодні у Європі триває процес закриття колись перспективних сміттєспалювальних заводів – бо вони не здатні забезпечити 100% уловлювання токсинів, що, попри потужні фільтри таки вилітають через труби. Що тоді казати про „міні-заводи” з багать, в яких палиться сміття на наших вулицях та подвір’ях ?

Ідіотизм ситуації посилює проблема дефіциту органіки в українських землях. Статистика каже: щороку в Українi через ерозiю змивається у водойми до 600 мільйонів тонн грунту, а з ним — 10-20 мільйонів тонн гумусу. В перерахунку на агрохiмiю це вдвічі бiльше, нiж вноситься в нашу землю з мiндобривами. Водночас, поголів’я худоби за роки нашої незалежностi вдвічі скоротилося. Вiдтак, бiдою сiльського господарства став дефiцит органiки. Вирiшують цю проблему селяни по рiзному. Найбiднiшi – нiяк, хто може, вносить гнiй, а хто багатший — дорогі мінеральні добрива (нехай труяться і покупці, і власні діти!). В той же час органiку, що знаходиться пiд ногами, в нас методично знищують. Тяжко бачити, як спiвгромадяни, труячись їдким димом, палять рослинну масу, неначе ніколи не чули про таке поняття, як компостування. Наука ця нескладна – приготувати з органiчної маси (зібраної трави і листя, гілок, гною, харчових відходів) добрий компост. Оволодіти нею можна, скориставшись будь-яким посібником по садівництву. Але чомусь не лежить до компосту душа наших земляків, які люблять посилатись на досвід дідів-прадідів. Мовляв, ті так робили (палили все, що горить), і ми їх наслідуємо. Перевчати їх на „прогресивні агротехнології” (які насправді давні, і поширені не лише на Заході, на якій ми нібито орієнтуємось, але й у країнах „третього світу”), певно, не задача наших читачів – не помилюсь, коли назву їх городянами, далекими від сільського господарства. А ось у містах, коли немає бажання дихати токсичним димом, можна й проявити певну громадянську позицію. Коли купу сміття палить сусід – йому варто ввічливо пояснити усю його неправоту. Якщо ж від рослинного і іншого непотребу шляхом віддавання вогню позбуваються працівники ЖКГ, треба заявити їм, що прав на такі дії вони не мають жодних – їх завдання збирати та вивозити сміття, але ніяк не палити його. Коли слів не вистачає, варто звернутись до місцевих органів екобезпеки, санітарну-епідеміологічну службу та пожежників із письмовою заявою про порушення конституційних прав (ст. 50 Конституції гарантує кожному право на безпечне для його життя і здоров’я довкілля, тоді як сміттєвий дим це право відверто відбирає). Якщо ж не має часу на бюрократичну волокіту, можна просто залити багаття водою (як не на очах підпалювачів, то тишком, по-партизанські). Кілька хвилин затраченого часу дадуть потім відчуття маленької перемоги над великим безглуздям. І, може, атмосферний стовп, який і без сміттєвого диму тисне, здаватиметься трохи легшим.

Добавить комментарий