Народный блоггер

Невизнання потерпілим — хибна практика слідчих органів та судів

Мій коментар щодо Ухвали — прохання теж долучитися, хто має досвід та нарешті сказати — чи то я ТУПИЙ, чи то наш суд вже не залишає ніякої надії…

Лила Віталій Миколайович (Новомосковський міськрайонний суд) - неправосудне рішення по скарзі на дії слідчого о невизнанні потерпілим в кримінальному провадженні

суддя Лила Віталій Миколайович (Новомосковський міськрайонний суд) — неправосудне рішення по скарзі на дії слідчого о невизнанні потерпілим в кримінальному провадженні

«…оскільки відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим стає особа, що зазнала моральної шкоди, яка в свою чергу і повинна бути доведена тією особою, яка вважає себе потерпілим»

  • це згідно якої норми КПК або іншого закону??

«…«Очевидність та достатність» таких підстав є оціночним поняттям»

  • це що означає? Зо ці норми взагалі можна не виконувати? ТАК НЕ БУЛО ЖОДНОЇ ПІДСТАВИ (окрім посилання на допит мене в якості свідка, ще зникла фраза, яку я додав про завдану мені шкоду).

«…Особа яка вважає себе потерпілою повинна заявити та довести наявність завданої злочином їй шкоди.»
— немає посилання на жодний закон.

  • Це на розсуд судді?

«оскільки встановлення наявності шкоди та її розміру є обов’язком особи, яка вважає себе потерпілою, чого заявником не зроблено…»

  • відмовити, тому що потерпілий має доводити завдану йому шкоду, так вважає суддя Лила.

Як ще можна довести наявність шкоди окрім того, на що я вже посилаюсь?

Моральна шкода виникає у особи внаслідок порушення її прав (Цивільний кодекс України, статті 22 (ч. 1), 23). В даному випадку це – Конституційне право «на безпечне для життя і здоров’я довкілля».

Чи повинен я доводити що дійсно відбулося екологічне порушення, яке в свою чергу порушило моє право на чисте довкілля? Чи це не функція органу досудового розслідування? Для чого тоді потрібні слідчі органи, якщо самі ж потерпілі будуть збирати доказову базу відносно свої же звернень?

Наведу такий приклад — зґвалтували жінку, вона звернулась до правоохоронних органів щодо скоєня стосовно неї кримінального правопорушення та написала заяву про визнання її потерпілой. Чи є вона потерпілою згідно хибної логіки сучасних слідчих та суддів? Вона має довести, що їй дійсно нанесено моральну шкоду (бо не факт, що може бути встановлена саме фізична шкода (тим паче — майнова) в такому випадку.

Як жертва насильства має це робити? Я не мав змоги задати слідчому таке запитання, на жаль…

На даний час ми маємо не «органи досудового розслідування». Ми маємо органи «відчепіться від нас зі своїми проблемами»!

І це підтверджує суд!

Чи є взагалі якісь методи притягнення до відповідальності суддів за подібні рішення?
В мене залишається 2 варіанти:
— Скарга на ВККСУ, ВРЮ (краще хоть що-небудь, ніж зовсім нічого).
— Оскарження рішення «яке оскарженню не підлягає» відповідно до Конституції. (є начебто така можливість)

Право на оскарження судових ухвал є конституційним правом особи. Важко заперечити , що під “рішенням суду” в п. 8 ст. 129 Конституції України мається на увазі не тільки однойменний процесуальний акт, який приймається судом у цивільному чи господарському процесі, але й інші процесуальні акти судів, зокрема вироки (у кримінальному процесі), а також ухвали та постанови. Якщо розглядати норму ст. 129 Конституції України у системі з нормою ст. 55, то можна дійти висновку, що право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень є невід’ємним елементом права на звернення до суду, оскільки саме можливість апеляційного та касаційного оскарження судових рішень як конституційна засада судочинства є однією з ознак, які його характеризують та відмежовують від інших видів юрисдикційної діяльності.

Заборона оскарження судових ухвал повинна бути прямо передбачена у процесуальному законодавстві стосовно кожного випадку, коли процесуальна дія суду оформлюється ухвалою. Відповідно до абзацу 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Саме такий випадок і передбачає п. 8 ст. 129 Конституції України стосовно права на оскарження судових рішень, тобто можна і потрібно визначати перелік ухвал, які оскарженню не підлягають. Однак робити це необхідно у суворій формальній відповідності Конституції України і передбачати у процесуальних законах не правило, а саме винятки, “випадки” (останній термін якраз і вжитий у п. 8 ст. 129).

Вячеслав Горобець

Ссылки по теме:

Related Articles