Екологічна корупція по-«свободівськи»

0
282

Буремні і трагічні події Революції гідності повалили корупційний режим, давши  українцям надію на краще життя. Призначення нового уряду лише підсилило ці сподівання. Однак на практиці деякі політичні сили та їх ставленики, прийшли у владу з не меншими корупційними навичками і апетитами, ніж регіонали-попередники. Яскравим прикладом цього є корупційні схеми у сфері утилізація відпрацьованих мастил (олив), які активно діють під егідою нинішнього керівництва Міністерства екології та природних ресурсів України. Як показують факти у зазначених схемах задіяні не лише урядовці, а й народні депутати та деякі бізнесові діячі. Масштаби афери просто шокують, коли бачиш розміри сум та прізвища осіб, які є головними фігурантами такого роду зловживань.

Темна теорія утилізації

У лютому цього року в Мінприроди відбулася зміна керівництва. Місце Олега Проскурякова посів висуванець партії «Свобода» Андрій Мохник. В принципі, на цьому радикальні зміни у відомстві закінчились. А корупція не просто залишилась, а забуяла ще ряснішим цвітом. Зокрема, за час керування Андрія Мохника загрозливих масштабів набула схема з розкрадання й відмивання коштів, сплачених імпортерами мастил (олив) на збирання, видалення, знешкодження й утилізацію цих товарів. Схема, хоч і нескладна, але потребує окремого роз’яснення.

Останніми роками український ринок мастил активно розвивався і демонстрував стабільний ріст. Якщо в 2000-і роки обсяги споживання мастил (олив) збільшувались у середньому на 20-30%, то в 2012 році зростання сягнуло 150%. Звісно, що в подальшому рівень зростання, за пронозами експертів, буде значно меншим (в межах 5-10%). Але при цьому будуть збільшуватись обсяги споживання у вартісному вираженні, адже українці почали купувати більше якісних і дорогих мастил. Такі стрибки призвели не лише до збільшення прибутків виробників та особливо імпортерів цих товарів, а й до накопичення значних обсягів відпрацьованого мастила. Тому в грудні 2012 році Кабмін ухвалив постанову № 1221, в якій було прописано порядок утилізації відпрацьованої оливи, яка належить до відходів третього рівня небезпеки (з чотирьох можливих). Здавалося б, урядовці керувались благородними помислами, дбаючи про безпеку довкілля та своїх громадян України. Але не так сталось, як гадалось.

Звісно, що утилізація мастила — річ доволі складна. А значить не кожен може нею займатись, оскільки для цього необхідна спеціальна матеріально-технічна база та дозвіл (ліцензія) від державних органів. Також особливістю утилізації відпрацьованих мастил є те, що виробники та імпортери самостійно укладають відповідні угоди з уповноваженими підприємствами. На додачу, більшість мастил в Україні є імпортованими, а значить проходять непросту процедуру розмитнення, яку в залежності від волі чиновників, можна пришвидшити або загальмувати. Саме ці аспекти виявились надзвичайно сприятливим ґрунтом для розквіту корупції.

Образно кажучи, на українському ґрунті та закордонних грошах виріс справжнісінький корупційний монстр. Ще не встигає закордонне мастило перетнути український кордон, як на нього в Пункті екологічного контролю (ПЕК) вже чатує державний інспектор. Саме цей посадовець змушує імпортерів укладати угоди на утилізацію зі «своїми» компаніями, які насправді існують лише на папері. В залежності від корупційної схеми (дивись інфорграфіку) ці фірми діляться на декілька груп: фірми, що належать самому інспектору; сторонні фірми, що платять міністру відсоток за «кришування» та фірми, пов’язані з керівництвом Мінприроди.

Виникає питання, звідки беруться такі компанії? Тут переходимо до наступної ланки схеми — Міністерства екології та природних ресурсів України. Саме воно відповідальне за видачу чи припинення дії ліцензії утилізаційної компанії. А сполучною ланкою між ПЕК та Міністерством виступає Державна екологічна інспекція та її територіальні органи на місцях. Відповідно гроші, які платять імпортери для утилізації, осідають у кишенях можновладців.

Корупційна схема міністра

Найскладнішою і наймасштабнішою є схема, в якій задіяна практично вся вертикаль Мінприроди. За наявною інформацією, лише за період керівництва Андрія Мохника (з кінця лютого 2014 року) імпортери перерахували на рахунки фіктивних фірм майже 60 млн грн. Нагадаємо, що в минулому році ця цифра становила 150 млн грн, з якої до бюджету дійшло лише 2-3 млн грн.! Тож у  пана міністра та його «свободівської» команди ще залишається резерв для збагачення. Звісно, якщо найближчим часом їх не проженуть з посад услід за однопартійцем Махніцким….

схема

Наразі ж корупційні гроші через мережу конвертаційних центрів розподілялися і розподіляються між учасниками схеми, на вершині якої є, судячи з усього, перебуває сам міністр. При цьому, як стверджують обізнані люди, начальники відповідної екологічної інспекції отримували лише 10% з отриманої суми, а 50% коштів через радника голови Мінприроди Андрія Нетребу начебто надходили до кишень головних кураторів схеми. Серед них, окрім міністра  Мохника та начальника Держекоінспекції Михайла Казимира,  називають також прізвища нардепів від ВО «Свобода» Олега Гелевея та Ігоря Кривецького.

При цьому, за наявною інформацією, згадані нардепи-свободівці відіграють у схемі далеко не останню роль.  Саме вони контролюють кадрові призначення в Міністерстві та Держекоінспекції. Зокрема, посади заступників начальників регіональних інспекцій отримують виключно однопартійці згаданих політиків. Нещодавно Держекоінспекція, спираючись саме на лист нардепа Гелевея, почала проводити службове розслідування щодо «неслухняних» інспекторів та посилила контроль за виконанням рішень «центру» на місцях. Крім того, у своїй кадровій політиці комбінатори дуже часто використовують органи прокуратури, які здійснюють тиск на незгодних або, навпаки, закривають очі на зловживання «своїх». Нагадаємо, що уся прокурорська вертикаль донедавна була цілковитою вотчиною ВО «Свободи» і її теж очолював висуванець партії Олег Махніцький.

Виконавцями рішень, ухвалених закулісними режисерами корупційної схеми, виступають заступник міністра Олександр Настасенко та начальник Держекоінспекції Михайло Казимир. Саме вони відповідальні за видачу ліцензій фіктивним фірмам  і суми хабарів тут фігурують чималі: від 5 до 20 тисяч доларів. Серед фігурантів схеми називають і керівника відділу екологічного та радіологічного контролю на митній території України в складі Держекоінспекції Євгена Рябоконя. Сферою його відповідальності є здійснення під час розмитнення мастил тиску на імпортерів з метою схилити останніх до укладання «правильних угод» або дачі хабаря для пришвидшення процедури. Наприклад, отримання різноманітних дозволів при проходженні товару через митницю коштує від 500 до 5000 доларів, різних дрібних дозволів — від 100 до 1000 доларів.

Відповідальними за акумуляцію і контроль зібраних таким чином коштів називають  вищезгаданого нардепа Гелевея та депутата Київської обласної ради Дмитра Бабича. Саме вони курують підставні підприємства ТОВ «Екопросервіс», ТОВ «Укрекогруп» та ТОВ «Сантаун», які, до того ж, є свого роду конвертаційними центрами для відмивання нечистих грошей. Є й інші фірмочки подібного ґатунку, але вони відіграють меншу роль у корупційній схемі.

Сумні наслідки корупції

Таким чином, в описаній схемі аж ніяк нема місця для чесного підприємця, який володіє необхідною матеріально-технічною базою та справно сплачує податки. Воно й не дивно. Адже в цьому випадку здійснювати дерибан утилізаційних коштів буде значно важче і небезпечніше. Звичайно, що комбінаторам зі «свободівського» корупційного угрупування значно простіше засипати нормальних підприємців купою перевірок, досудових розслідувань тощо. А поки ті борються з контролюючими органами, фіктивні компанії продовжують отримувати нові замовлення та перекачувати вкрадені кошти до рук посадовців, що мають свою частку у схемі. В той же час, державний бюджет недоотримує мільйонні надходження (замість 20-30 млн грн на рік реально надходить лише 2-3 млн грн), які б можна було спрямувати на виплату соціальних допомог, пенсій, зарплат тощо.

При цьому, відпрацьоване мастило не утилізується і нікуди не зникає. У кращому випадку воно потрапляє до чорних ділків, які в кустарних умовах сепарують його та під виглядом нормальної оливи нелегально продають. У найгіршому випадку відпрацьоване мастило десь виливають або викидають на смітник (переважно незаконний) прямо в ємкостях, які теж потребують утилізації. Як відомо, один літр такої оливи отруює тисячі тон ґрунтових вод. Це в свою чергу може перетворити нашу країну на смітник небезпечних відходів, які будуть забруднювати вже й без того брудну воду та знищувати наші родючі ґрунти. Картина виглядає апокаліптичною, чи не так? Але вона може стати цілком реальною, якщо партійно-кланові корупціонери й надалі сидітимуть у затишних урядових кабінетах, дбаючи лише про добробут власного гаманця.

А тим часом імідж та інвестиційна привабливість України псується просто на очах зарубіжних партнерів. Оскільки вони бачать, що в країні, попри зміну влади, корупція, як і раніше, лишається серйозною перешкодою для ведення бізнесу. Відповідно кожний іноземець, зіштовхнувшись зі схемою, яка діє в Мінприроди, зайвий раз подумає, чи варто мати справу з такою державою.

Ганна Соловчук

Добавить комментарий