Депутат Європарламенту Карл ШЛІТЕР: «Розумію позицію України, яка має геополітичний підхід до видобутку сланцевого газу»

0
184

Депутат Європарламенту Карл ШЛІТЕР

Одна із заповідей великого закону племені ірокезів закликала вождів мислити на сім поколінь уперед, щоб нащадки, народжені через 140 років, могли вдячно пожинати плоди цих мудрих рішень. Це застереження індіанського племені спадає на думку, коли занурюєшся у геополітичні тонкощі та технологічні нюанси видобутку сланцевого газу. Перед Україною нині стоїть дуже складний вибір. Для того, щоб остаточно обрати шлях, яким доведеться йти і нашим нащадкам, необхідно надзвичайно уважно вивчити усі особливості такої відносно нової енергетичної сфери, якою є на сьогодні сланцевий газ. Кореспондентові «УК» вдалося поспілкуватися на цю тему із депутатом Європейського парламенту від Швеції, автором резолюції ЄП щодо екологічних наслідків видобутку сланцевого газу Карлом ШЛІТЕРОМ.

Про що говорять факти

—  Пане Шлітер, сланцевий газ — зараз гаряча тема в Україні…

— Хіба лише в Україні? Вся Європа тільки про нього й говорить!

— Так, але в Україні кілька місяців тому було зроблено крок до дій. Уряд підписав угоду з компанією «Shell» про розробку Юзівського родовища. Проте громадськість дуже стурбована екологічними наслідками видобутку сланцевого газу. Чи насправді вони такі небезпечні?

— Річ у тім, що сланцевий газ у США видобувають уже протягом останніх п’яти-семи років. Тому ми мали змогу переконатися, що свердловини, через які добувають сланцевий газ, не повністю безпечні. З них назовні просочується метан — чи на нижніх шарах, чи вже на рівні видобутку, і він забруднює підземні води. Ще один екологічний ризик становлять хімічні речовини, які під великим тиском разом із піском і водою закачують під землю, щоб створити тріщину в гірській породі. Деякі хімікати, що входять до складу цієї суміші, справді дуже токсичні.

При цьому врахуйте, що час експлуатації кожної такої свердловини відносно короткий. Головні обсяги газу видобувають з однієї свердловини протягом двох-трьох років, а потім обсяги його видобутку значно знижуються, через 7—8 років свердловина втрачає прибутковість, і треба робити нову. Тобто задля порівняно невеликого обсягу видобутку доводиться забруднювати великі території.

— Але ж, за словами українських урядовців, через п’ять років на Юзівському родовищі зможуть видобувати кілька мільярдів кубометрів сланцевого газу на рік.

— Так, це цілком можливо. Маю на увазі, що для цього знадобиться велика кількість свердловин, приблизно на відстані кілометра одна від одної. Проблема сланцевого газу в тому, що ви вкладаєте в розробку родовища багато енергії, грошей і води задля доволі короткострокової вигоди. Якщо газова компанія, яка розробляє це родовище, говорить, що створить багато робочих місць, то це не зовсім так, бо ці нові робочі місця буде створено лише на короткий період. Адже спочатку ви збудуєте містечко довкола свердловини, а через кілька років його доведеться перенести.

Якщо говорити про інші екологічні ризики, то слід згадати, що у зоні видобутку сланцевого газу було зафіксовано випадки невеличких сейсмічних процесів. Вони, звичайно, не настільки потужні, щоб зруйнувати житлові будинки. Проте якщо ви спровокуєте сейсмічні явища, то вони здатні зрушити з місця запаси питної  води чи інші підземні пласти, а цього робити не бажано.

Цілком розумію позицію України, яка має геополітичний підхід до видобутку сланцевого газу: ви не хочете залежати від російських енергоносіїв. Але не враховуєте, що потрапляєте в іншу форму залежності: від закордонних компаній, які займаються видобутком сланцевого газу, при цьому більшу частину прибутку буде вивезено за межі України. Якщо натомість вкладете ті самі гроші у відновлювальну енергетику, то прибутки залишаться у вашій державі. Особливо якщо держава матеріально заохочуватиме звичайних людей застосовувати різні види відновлювальної енергії. Якщо держава віддасть  кошти не іноземним компаніям, а виплатить своїм людям, то в кінцевому результаті це дасть більші регіональні прибутки. Тобто за той самий обсяг інвестованого капіталу ви отримаєте екологічні бонуси, енергетичну незалежність і гарантовані робочі місця для місцевої економіки.

 

Видобуток сланцевого газу завжди супроводжується екологічними ризиками. Фото з сайту garthlenz.com

Без права на помилку

— Сланцевий газ — нова сфера енергетики. То чи мають у своєму розпорядженні вчені та експерти достатньо даних, щоб створити об’єктивну картину екологічних наслідків його видобутку?

— Звичайно, ні! Маємо лише деякі дані, та й ті неповні. Тому що видобувній промисловості вигідно оприлюднювати одні дані, а екологам — інші. Але у нашому розпорядженні вже є доконані факти, які свідчать: видобуток сланцевого газу став причиною забруднення підземних вод. Представники видобувних компаній кажуть: просто перші свердловини були недостатньо щільні, тепер ми маємо ліпші технології.

— Хіба це не так, адже технічний прогрес не стоїть на місці?

— Безумовно, технології удосконалюються. Але поки що факти свідчать про те, що технологія видобутку сланцевого газу однаково не повністю безпечна.

Ще компанії обіцяють, що вони використовуватимуть менш токсичні хімікати для виготовлення суміші, яку закачують під землю. Але як ми це знатимемо? Досі вони говорили: «Так, хімікати токсичні, але не турбуйтеся, вони дуже глибоко внизу і ніколи не потраплять у питну воду». Проте проблема в тому, що якщо зараз забруднена вода на дуже значній глибині, то вона, нехай і через тисячу років, але все одно вийде на той рівень, де її можна буде дістати. Так закладається великий ризик для майбутнього. Якщо ви робите щось на такій значній глибині й припуститеся помилки, то вже не зможете її виправити, бо помилка опиниться на глибині кількох тисяч метрів.

— Пане Шлітер, ви чули про нову технологію видобутку сланцю, за якої замість токсичної суміші під землю закачують густий гель зі зрідженого пропану? Кажуть, що завдяки цьому підземні води не забруднюються.

— Так, мені відома ця технологія. А ви знаєте, що трапляється з цим пропаном потім?

— Кажуть, він просто випаровується.

— Ось у цьому й річ! Кожен газ має потенціал впливу на глобальне потепління (GWP). Якщо поглянути на спеціальну таблицю GWP, то буде видно, що витік одного кілограма пропану еквівалентний витоку 20 кілограмів вуглекислого газу. Тобто якщо використовувати для фрекінгу пропан, то це надзвичайно згубно вплине на клімат, бо він у 20 разів небезпечніший у цьому плані, ніж вуглекислий газ, а інший парниковий газ, метан, який також потраплятиме в атмосферу під час процесу видобутку сланцевого газу, — у 25 разів.

Ризикований бізнес

— Чи правда, що компанії, які займаються видобутком сланцевого газу, тримають у таємниці склад хімічної суміші, яку використовують для гідророзриву?

— Так, хімічний склад цієї суміші вважається комерційною таємницею. Але  ЄС має вимогу: якщо високотоксичні компоненти входять до складу більш ніж 0,1 відсотка суміші, компанія повинна про це відкрито заявити. Але резолюція, яку Європарламент ухвалив торік, пропонує вимагати в компанії оголошувати весь хімічний склад суміші до того, як отримати дозвіл на розробку родовища сланцевого газу. Гадаю, це могло б бути хорошою ідеєю і для України, щоб ви виписали це як одну з умов договору: компанія має бути відкритою і прозорою з приводу того, які хімікати використовує.

Європарламент також пропонує змусити компанії проводити проби підземних вод на різних рівнях до того, як розпочнеться буріння, щоб потім можна було порівняти, чи вода стала забрудненою внаслідок дій видобувної компанії. І якщо це виявиться так, компанії повинні будуть заплатити великі гроші.

— Можна буде подати на компанію в суд?

— Це має бути автоматична компенсація, навіть без рішення суду.  Якщо Україна все-таки хоче розпочати цей ризикований видобувний бізнес, то повинна покласти всі можливі ризики на компанію та її акціонерів, а не на українців.

— Чи екологічні наслідки видобутку сланцевого газу залежать від геологічних або природних особливостей певного регіону?

— Це неможливо сказати. Тому що газ залягає на різних глибинах, за різних гідрологічних умов, а різні компанії для фрекінгу використовують різні хімікати. Так, мабуть, ви зіткнетеся з різними викликами у різних місцях. Але чи можна говорити, що видобуток сланцевого газу в одному місці безпечніший, ніж в іншому… Так не думаю.

Страх перед невідомим

— А як щодо вашої рідної Швеції?

— У нас почали розробляти родовище у провінції Сконе. Газова компанія нам обіцяла: «Ми тут добудемо багато сланцевого газу, і всі будуть багаті!» Але зрештою не знайшли там тієї кількості сланцевого газу, на яку сподівалися. Нині триває нова розробка на двох островах у Балтійському морі — Оланд і Готланд. Але люди, які там живуть, налаштовані проти цього і організовують акції на знак протесту. І це інша проблема, з якою Україна обов’язково зіштовхнеться, — громадський спротив.

— Наскільки Швеція залежить від закордонних поставок газу?

— Зовсім не залежить. Ми маємо небагато власного газу, який використовуємо для опалення та газових плит, і ще хімічно перероблений газ для важкої промисловості. Головні джерела енергії у Швеції — атомна, вітряна, гідроелектростанції й великий відсоток біогазу. До речі, біогаз — це чудова можливість для України. Гній із тваринницьких ферм, усі види органічних відходів, зокрема харчові — ідеальна сировина для біогазу. І якщо ви не використовуєте цю масу для генерації біогазу, частина її трансформується в метан, який, як відомо, небезпечніше впливає на клімат, ніж оксид вуглецю.

Наприклад, у моєму рідному місті, де майже 150 тисяч жителів, усі міські автобуси і майже всі таксі їздять на біогазі, який генерується з муніципальних харчових і органічних відходів. Тобто сировина для газу є просто тут, у місті, її не потрібно транспортувати і видобувати. Якщо говорите про енергетичну незалежність України, чому б вам не використати спочатку всі можливості, які вже маєте?

Вікторія ВЛАСЕНКО, 
«Урядовий кур’єр»

ДОСЬЄ «УК»

Карл ШЛІТЕР. Депутат Європарламенту від Швеції. Закінчив Королівський інститут технології (Стокгольм) за спеціальністю «біотехнології та довкілля». Проводив наукові дослідження щодо екологічних наслідків видобутку вугілля в університеті штату Огайо (США). З 1994 року почав займатися політичною діяльністю у Партії зелених. Як член цієї партії обіймав різні посади в урядових структурах Швеції до обрання в ЄП.

 

Газпром не проводить в Європі антисланцеві кампанії

17 Бер, 2013

Карл ШлітерКарл ШЛІТЕР (Carl Schlyter), депутат Європейського Парламенту від Швеції,

Група «Зелені» \ Європейський вільний альянс», автор Резолюції Європейського Парламенту щодо екологічних наслідків видобутку сланцевого газу.

 

Пане Карле, що Ви можете сказати про причетність «Газпрому» до фінансування в Європі антисланцевої кампанії.

-Це на сто відсотків є неправдою і повною брехнею. Натомість правдою є те, що всі дослідницькі звіти, у яких говориться, що видобуток сланцевого газу є безпечним, повністю профінансовані компаніями, які займаються цим видобутком.

Я із впевненістю стверджую, що «Газпром» тут ні до чого тому, що під час роботи над текстом Резолюції Європейського Парламенту щодо екологічних наслідків видобутку сланцевого газу, я зі своїми колегами зустрічався з представниками організацій, які проводять антисланцеві кампанії, у 23 країнах ЄС. Всі ці організації були надзвичайно бідними.

Ми допомогли їм профінансувати зйомки освітнього ролика у рамках цієї кампанії, бо вони не могли цього зробити, навіть об’єднавши всі свої зусилля.

У Швеції, наприклад, така організація має трошки грошей, але тільки тому, що земля, на якій хотіли пробурити перші свердловини для розвідки сланцевого газу, виявилася власністю місцевого герцога. Він зовсім не зрадів такому факту і профінансував антисланцеву кампанію, щоб врятувати свою землю.

Так що повірте, організації, які борються проти розгортання видобутку сланцевого газу в Європі – надзвичайно бідні, з обмеженими фінансовими ресурсами.

Добавить комментарий