Національні особливості біологічної безпеки

0
224

Боротьба з національним виробником замість боротьби з ГМО.

Відповідно до даних телефонного опитування, яке нещодавно проводилось Інститутом Горшеніна, 85,6% респондентів знають що таке генетично модифіковані організми (ГМО), 93,4% вважають маркування продуктів з вмістом ГМО необхідним і 61,2% ніколи не будуть купувати таку продукцію.

Здавалося я, як людина, яка більше 10 років доносила до нашого суспільства інформацію про потенційну загрозу безконтрольного поширення ГМО, маю бути дуже задоволеним. Насправді, більшість українців недовіряє продуктам, що отримані за допомогою генетичної інженерії. Держава, начебто, також підтримує точку зору українців. В Україні прийнято закон „Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” (№3595 від 31.05.07) та декілька постанов Кабінету Міністрів, які створені для регулювання ГМО. Процес впорядкування біобезпеки мав би розпочатися. Але… Окрім суто професійних недоліків цих документів, я вбачаю намір створити комфортні умови для недобросовісних чиновників.

Як сам закон, так і деякі з постанов я неодноразово вже критикував. Коротко повторю головні недоліки закону „Про державну систему…”

— Неналежно прописані терміни та визначення. Це може призвести до неоднозначного трактування норм закону. Наприклад, ключове поняття „біологічної безпеки” є занадто загальним і не зовсім відповідає меті закону;

— Відсутність єдиного компетентного органу, який є відповідальним за дотримання норм безпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні, використанні та утилізації ГМО. В результаті може скластися ситуація, коли відповідальність між різними структурами буде розподілена таким чином, що буде неможливо реально контролювати порушення законодавства в цій сфері;

— Повна відсутність регламентації класів ризиків ГМО;

— Відсутність регламентації маркування продукції, яка містить ГМО;

— Не визначена зона необхідної генетичної безпеки для заповідних територій та інших природних об’єктів, що знаходяться під охороною.

Постанова Кабінету Міністрів „Про затвердження Порядку державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням” (№ 114 від 18.02.09) також виявилася дуже слабим регуляторним документом.

Цей документ не тільки порушує Конституцію України, а й не узгоджений з „Картахенським Протоколом про біобезпеку до Конвенції про біологічне різноманіття” і „Орхуською Конвенцією про доступ до інформації, участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля”, більш того у деяких місцях вступає з ними в протиріччя.

Постанова суперечить статті 50 Конституції України, згідно якої „кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена”.

Зокрема запропонована державна реєстрація не вимагає від заявника надання інформації, без якої широке використання ГМО ніяким чином не може вважатися безпечним, а саме:

— про оцінку впливу і ризиків для здоров’я людей і/або довкілля, викликаних внесенням в навколишнє середовище генетично модифікованих організмів або комбінацій таких організмів;

— про методи та планування моніторингу ГМО;

— про заходи по ліквідації надзвичайних ситуацій пов’язаних з виникненням можливих загроз, спровокованих ГМО.

Процедура, запропонована в постанові, не передбачає будь-якої участі громадськості в прийнятті рішення відносно реєстрації ГМО і, навіть, інформування її про надходження заяви. Навпаки, стаття 7 постанови стверджує: „інформація, яка міститься в документах, що подаються для державної реєстрації продукції, є конфіденційною і не може бути розголошена чи використана в інтересах третьої сторони без згоди заявника”. Цікаво, що попри звичайну практику реєстрації, в разі необхідності, додаткової інформації, реєстратору заборонено вимагати від заявника документи, не передбачені переліком (Статтею 4) постанови. Викликає подив і безоплатність процедури реєстрації ГМО.

Згідно статті 9 Постанови „Про затвердження Порядку…” „інформація, що міститься в Реєстрі, розміщується на офіційному веб-сайті МОЗ, систематично публікується в засобах масової інформації та надається безоплатно на запит юридичних і фізичних осіб.” На офіційному сайті МОЗ www.moz.gov.ua не вдалося знайти жодної інформації про Реєстр генетично модифікованих організмів джерел харчових продуктів, а також харчових продуктів, косметичних та лікарських засобів, які містять такі організми або отримані з їх використанням.

Далі Кабінет Міністрів підготував Постанову „Про затвердження Порядку етикетування харчових продуктів, які містять генетично модифіковані організми або вироблені з їх використанням та вводяться в обіг” (N 468 від 13.05.09) та невдовзі її корегування „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 13 травня 2009 р. N 468” (N 661 від 1.07.09)

І саме починаючи з 1 липня цього року почалась боротьба за вільний від ГМО ринок України. Але почалася ця боротьба доволі особливо. Виробники та постачальники харчової продукції отримали вимоги представників Держспоживстандарту провести перевірку на вміст ГМО у їх продукції. На перший погляд також вірні та логічні кроки. Але, нагадаю що собою уявляють ГМО, які вже існують на світовому ринку.

Звернувшись до світового досвіду країн, де ГМО виробляються та споживаються вже понад 10 років, ми бачимо, що абсолютна більшість генетично змінених культур представлена 4-ма видами: соєю, кукурудзою, бавовною та ріпаком, та 2 двома модифікаціями – стійкістю до гербіцидів та стійкістю до комах-шкідників. У 2005 році 71% площі ГМ культур був засаджений 4-ма зазначеними вище стійкими до гербіцидів сортами, 18% — бавовною та кукурудзою стійкою до комах (Bt форма), 11% решти — бавовною та кукурудзою, яка поєднує стійкість до комах із стійкістю до гербіцидів.

За даними офіційного реєстра дозволених в Європейському Союзі ГМО, до вищеназваних культур додається ще цукровий буряк. В українську „групу ризику” потрібно включити також картоплю. Це пов’язано з присутністю в Україні модифікованої картоплі ще з часів невдалої спроби Монсанто впровадити стійкий до колорадського жука ГМ сорт „Новий лист”. До ГМО джерел відносяться окремі штами дріжджів (Saccharomyces cerevisiae) та бактерій (Brevibacterium lactofermentum). Названі мікроорганізми теж фігурують в реєстрі ЄС.

Таким чином підозру може викликати обмежена кількість сільськогосподарських культур та мікроорганізмів, які дійсно можна віднести до таких, що генетично модифікувалися в промислових цілях.

Яким же чином контролюючі органи почали впровадження біобезпеки в Україні? Держспоживстандарт вже вимагає проведення перевірок на вміст ГМО від усіх виробників та постачальників харчової продукції незалежно від того, має сировина хоть якесь ГМО походження, чи ні. Якісний аналіз коштує від 500 грн., а кількісний від 800 грн. Перевірка кожної партії продукції призведе до значних витрат для підприємців, що означатиме підвищення собівартості та, відповідно, підвищення ціни для кінцевого споживача.

Звернемося знов до закону. Відповідно до ЗУ „Про державну систему біобезпеки…” „продукція, отримана з використанням ГМО – продукція, в тому числі харчові продукти та корми, технологія виробництва якої передбачає використання ГМО на будь-якому етапі”.

Таким чином перевірці мають підлягати лише та сировина, та продукція, яка хоча б теоретично отримана з використанням ГМО. А для визначення де ж ГМО шукати потрібно спочатку створити національний Реєстр генетично модифікованих організмів. Наприклад, постанова Європейського Парламенту (№1830/2003 від 22.09.03) ще в преамбулі чітко зазначає що система так званих унікальних ідентифікаторів ГМО, по яким джерело можна відслідкувати, має бути розроблена та впроваджена до початку застосування будь-яких заходів по визначенню та маркіровці ГМО на ринку.

Створювати національний Реєстр в Україні не поспішають. Нагадаю, що процедура реєстрації ГМО на відміну від тестування безоплатна. Зрозуміло, що надавши інформацію до відкритого громадськості Реєстру, підприємець може понести значні збитки, зважаючи на ставлення українців до ГМО. Але, це вже буде його особистим ризиком, якщо він свідомо обирає модифіковану сировину. Зараз же додаткові збитки несуть всі виробники, незважаючи на своє ставлення до ГМО у своїй продукції.

Головне, що мене непокоїть, це те, що ризик для споживача в наслідок зазначеної політики практично не зменшується, а ще один засіб тиску на малий національний сільськогосподарський бізнес може буде взято на озброєння недобросовісними чиновниками.

Починати перевірку потрібно саме з присутніх на ринку біотехнологічних корпорацій, з відомих на увесь світ Monsanto, Syngenta, Bayer…

Наприкінці повторю те, що було сказано багато разів. Дієва система біобезпеки потребує зваженої державної політики, професійного підходу та експертного громадського контролю.

Олексій Ангурець

Координатор національної кампанії з біобезпеки та контролю біотехнологій асоціації  „Зелений світ”/Друзі Землі України

Добавить комментарий